Діти, в яких нема відчуття дому,
Навіть, якщо він є.
Діти, яким не казали в розмові:
«Тут усе, що моє - твоє»
Діти, яких не заспокоїли:
«Що б не сталось,- ти можеш прийти сюди».
Діти, які що б не накоїли,
Не могли позбутись вини.
Діти без відчуття безпеки,
Яким вже давно поза двадцять.
Вони вже й не діти і від дому далеко
Та все ще дорослих бояться
Діти без фрази : «Ти скоїв погане,
Та я все рівно тебе люблю»
Діти, що ледве загоюють рани,
Бо знають лиш слово «терплю».
Діти в душі, вже фізично- не діти
Народжують нових дітей,
Яких в любові варто ростити і гріти,
Але якої немає в дорослих людей,
Бо ніде її було взяти.
Бо дітей народили діти.
Тепер від кого любов вимагати?
Мусиш сам собі дати опіку.
Мусиш сам собі дати безпеку.
Ти - не нездара. Це лиш ситуація,
Яка формувалась ще дуже здалеку,
Тому важко дається самореалізація.
Ото ж бо, дорослі діти,
Хотіла б усіх обійняти,
Усе що вам не додали, - додати.
Та поки сама ще мушу протверезіти.
І міцно на ноги стати .
Зрештою, що тобі не додали - я не додам,
Бо не так працює життєва освіта.
Дорослим вже будучи - додай собі сам,
Щоб мати що передати дітям.
Бо, коли «кукуха» стане на місце,
Ти відчуєш у собі сили.
І, навіть, найважчі пригоди на світі
Не будуть тобі непосильними.
07.09.23
