Відчепися

Відчепися 

- Відстань від мене. Чого причепилась?

- Але ж курити - це дуже погано!

- А я твого дозволу і не просила.

Тобі твого життя замало?

————————

- Ходи з нами тусити!

- Дякую! Я не хочу!

- Та ходи вип’єм по Маргариті! 

Шо ти, як псих-одиночка?!

—————————

- Мам, я не хочу ходити на танці! 

  Мені не цікаво робити уроки!

- Ти мусиш розвивати таланти!

Господи, яка ж з тобою морока!

————

Відчепіться від інших людей.

Ви думаєте вони без мізків? 

В них немає думок, ідей, 

Вони не вміють ходити і їсти?

Відстань від інших людей.

Звідки ти знаєш, як чужим жити?

Ти ж вважаєш: «Воно тупе,

 безмозгле і, трохи, відбите»

Або ж, якщо непрямим текстом:

«Я хочу для тебе краще!

Я так люблю тебе, дуже шалено!

Заради мене, не живи як пропащий!»

Чому дозволяєм собі, взагалі,

Судити інших за вибір?

Чого за кимось великі жалі?

Бог завжди не камінь дає, а рибу.

Ти думаєш риба - то звички хороші,

успіх в житті, і мільйони талантів, 

А камінь - здоров’я погане, мало грошей

І проблеми вічні прокляті?

Ха! Люди в своїй голові ділять світ

На добре і дуже погане.

А, потім, відчувають великий гніт 

Від собою же створених рамок.

Дитина приходить голою

Зі своїм духовним завдатком.

А потім їй пхають в голову 

Інструкцію, щоб все було гладко.

Ми забули про інтуїцію:

Крок вправо, крок вліво - розстріл.

Адже є точна інструкція, 

Як не розширювати свій простір. 

Ти боїшся вийти за межі

Дозволених кимось рамок,

живеш нецікаво, обмежено,

Тому іншим хочеш так само.

Ти причепилась до себе,

Щоб відповідати своїм дурнуватим вимогам.

Ти живеш, як живеш, бо «так треба»

І вимагаєш того ж і від когось.

Боже, чому так темно?

Чому люди не довірять собі,

Своїм бажанням внутрішнім чесним

І несуть іх з собою у гріб?

Ми хочем прожити здоровіше і довше,

Бо не встигли пожити ще.

Ти сьогодні жити не хочеш!

Облегшення, думаєш, завтра прийде?

Ти думаєш, ти в безпеці,

Тричі в тиждень займаєшся спортом.

Ти точно, тепер, безсмертний, 

Бо купив дорогу страховку.

І знаєш, від рутинності свого буття

Ти з порадами лізеш в чуже...

Тобі настільки скучне життя?

То ж розваж хоча би себе!

Дай людям прожити їх шлях,

зробити помилки свої. 

Ти не прощаєш людям їх крах,

Бо не можеш пробачити свій.

Люди вбиваються чим тільки можна:

Хтось догробить себе спортом,

Хтось курінням, хтось п’є безбожно,

Хтось працює багато, хтось дивиться порно, 

Хтось спить і бачить їжу,

Хтось від неї блювати хоче,

Хтось любить ранкову пробіжку,

А хтось спить до обіду, бо творить по ночах.

Відчепися від інших людей.

Ти не знаєш, як іншим жити 

Може, комусь втравитися сильно треба,

Щоб, нарешті, кинути пити ?

Може хтось, коли вийде на перекур

Від нервового в біса дня

Побачить, як хлопці роблять паркур,

І знайде свій сенс життя ?

Ти звідки знаєш, що буде завтра?

Ти маєш лиш одну з мільярдів здогадок 

І уявити, навіть, не здатна,

Яку має силу, Його Величність - випадок!

Бо коли живеш по інструкції,

Мозок не включений на уяву,

Усі його задіяні функції:

Живи як хоч, лиш би гірше не стало!

Але страшно глянути в свої бажання,

Тому люди чужими займаються.

Вони проживуть чужу історію страждання

А про свою прекрасну і можливу, так ніколи і не дізнаються.

23/10/2021

Дзеркало

Дзеркало

Я відкрию тобі один секрет:

В мені тече різних народів кров. 

Якщо скласти точніший портрет -

Двох сусідніх Україні держав і мов.

І я вже уявляю, як кипить

ненависть в націоналістів,

Як хтось зубами злісно заскрипить

Коли скажу: я пів напів - польська і російська .

І склалось так, що я посередині 

Народилася між двох держав,

Де прабатьки мої зустрілись. 

Напевно, Бог так забажав.

Я звикла говорити українською 

Із вкрапленням суржику.

Я звичайнісінька львівська,

Яка слухає різномовну музику. 

І знаєш, пишучи свої вірші,

Я пишу мовою зручною мені,

Якою я звикла думати в тиші.

Вона комфортна моїй голові.

Особливо, останнім часом, 

Коли долучається все більше людей,

Мені прилітають фразочки часто,

Типу: «Дякую за український контент»

Мене щоразу, як струмом по тілу

Бо складається неприємне враження,

Що пофіг, про що я говорю по ділу- 

Вони бачать лиш моє зображення. 

Вони слухають, але не чують.

Вони, навіть, не вловлюють суть.

Вони на український контент полюють,

А все решта для них - каламуть.

Якісне, чи неякісне - неважливо

Головне не суть, а картинка:

Красива дівчина, з виду щаслива

Але то єрунда... головне - українка !

Наче я вибирала, де мала народитись

І з наміром на вірші вчила свою мову.

Ні! Це, як правила гри! Я в Україні, а значить можу тут людям згодитись

Своїм талантом і своїм словом.

Але, людоньки мої шановні, 

Не чекайте від мене образливих слів,

В сторону інших народів.

Вся війна - у нас в голові.

Я про це пишу завжди,

І писала би будь-якою мовою,

Якою би дали мені згори.

Я просто погодилась на свої умови. 

Я не можу тобі вказати,

Що і як мені в комент писати.

Але прошу, влови мою суть.

Якщо не вловиш - в нас різний путь.

Я не збираю вибраних в блог українців.

Я вас не колекціоную.

Мені неважливий твій колір шкіри

І за кого ти голосуєш.

Мені неважливе твоє минуле,

І не цікавить твоє майбутнє,

Мені важливо, щоб ви мене чули

І докопались до суті.

Я хочу ловити душі,

А не політичних маріонеток.

Ти нічого мені не мусиш

І за твоє походження, не накладу на тебе вето.

Мені начхати на твій статус в суспільстві,

твій гендер, ти буддист, чи єврей.

Я не кучкую в блозі націоналістів.

Я збираю біля себе Людей.

Людей з великої букви, 

Які не хочуть жити, як зомбі.

Це діти душі і духа,

Які не шукають щастя лиш ззовні.

Я стараюсь ще якось пояснити,

Щоб мене зрозуміло більше людей...

Але про що іще говорити?

Хто хотів, той збагнув ще з перших куплетів.

І все, що я намагатимусь довести -

Вже не матиме жодного значення 

Для тих, хто хоче таких, як я, замести,

Бо в них своє субєктивне бачення.

Чомусь прийшло натхнення на такі рядки.

Мабуть, для того, щоб просіяти тих, хто зібрався,

Щоб той хто не згоден - міг на вихід піти,

А той хто зі мною - щоб залишався.

Я люблю своє місце, мову, життя

І не хотіла би інших умов.

Формула щастя - досить проста,

Як і проста любов.

Любов, що не хоче змінити інших.

Любов, що має завжди на меті

Своє життя зробити цікавішим,

А не ритись в чужій голові.

Любов що в першу чергу до себе.

Вона може творити немалі чудеса.

Не силує когось: «роби, бо так треба»

Бо не ґвалтує себе сама, 

Поважає вибір чужої людини 

Бо завжди поважає і свій 

Світ - це дзеркало всередину.

То що показує тобі твій? 

16/10/2021

Три валюти

Люди, людішкі, людиська!

«Безкоштовний сир в мишоловці» -

Так казала мені мама колись.

Я цю фразу згадую й досі.

Тільки от, тепер, на це дивлюсь по-іншому.

Як казала Римма Карамова:

Є два типи людей у світі.

В перших система поламана,

Бо радіють лише безкоштовному.

Але діють земні закономірності:

Те, що ти взяв, взамін не плативши нічого-

Для тебе немає ніякої цінності.

Наприклад, час, або ж твоє життя,

Яке отримав колись в подарунок.

Ти не дав за це ні гроша,

Тому й цінуєш це невідчутно.

Не цінувавши свій час потрачений

Ти так і не зловиш основний мотив:

не шанувавши своє, в чужому цінності теж не побачиш.

То не чекай від світу, що будеш цінним і ти.

Розкажу про другий тип людей,

Які приймають дарунки життя.

Вони можуть виграти в лотерею,

Але від цього їх серцебиття

Не стане від щастя швидшим. 

Просто, ці люди більше радіють

З того, що можуть платити.

Тому стопи їхні твердіють.

Вони знають, що таке час

І, що значить його віддати.

Хоч може й по мірках «Forbes»

вони і не мають багато,

Але завжди мають достатньо,

Щоб заплатити за те, що несе для них спражню цінність.

Гроші- як решето, що незамислувато 

Відсіює завжди більшість

І залишає справедливо, 

Людей, які за досвід платять по-чесному. 

Вони спокійно і дбайливо 

Гребуть своїми життєвими веслами.

Знаючи, що найкорисніше - не безкоштовне.

За все в житті платиться своєчасно:

За досвід фізичний або духовний 

Ти заплатиш здоров’ям, грошима і часом. 

І серед цих трьох валют

Кожен обирає, якою хоче платити.

І з цих всіх, я б воліла обрати одну,

Бо гроші - то найдешевше 

Чим можна в житті відкупитись. 

17/10/21

Уроки

«Уроки»

Гортаючи свою стрічку 

Після робочого дня

Ти зупинишся на хвилину 

І почуєш мої слова 

Я не розкажу тобі. як жити

Чи,як полегшити біль.

Але ти зможеш трохи схилити

Свою втомлену душу до моїх слів 

Мозок кипить, душа болить,

А тіло починає хворіти.

Пора прийняти правила гри: 

Згоріти, або ж прозріти.

Коли всередині пусто і хочеться вовком вити,

Бо не знаєш з чого почати, за що вчепитись ;

Коли не знаєш. що далі робити,

Найважче - це все відпустити.

Найважче собі дати час,

Щоб зібрати вдосталь аргументів 

І доторкнутись до дна, 

Яке позбавить сумніву і сентиментів.

Розум стане холодним. 

А дії будуть чіткіші.

Зникне страх не бути благородним,

Коли на тебе дивляться інші.

Ти втомишся жити для всіх.

І, якось, в темну ніч, ненароком

Згадаєш про себе всі сні

І від холодного поту

Прокинешся, бо мозок кипить,

Душа болить, а тіло починає хворіти.

Ти зрозумієш назавжди, не на мить,

Що ти дуже не хочеш старіти, 

Що ти не хочеш ні слави, ні грошей, 

ні чужого одобрення, Ні похвали.

Тобі би трошечки стати молодшим,

І трохи часу собі зберегти.

І ти не будеш більш віддавати себе

На людей, чи якісь заняття,

Які принесуть тобі лиш одне:

Самопожертву, або саморозп‘яття.

Тоді, при такій можливості 

Ти згадаєш вічні слова:

«Не жертви хочу, а милості».

І потече ще одна сльоза.

Бо ти зрозумієш, врешті,

Що твоя постійна жертва,

Твою душу тримає в арешті,

Тому почуваєшся, як напівмертва.

Ти заціниш свою свободу

І, як це - жити собі на благо,

Коли відречешся від думки народу.

Спочатку, це буде складно.

Ти будеш чужою для рідних,

І близькі можуть стати чужими,

Але ти будеш повністю вільна,

А думки будуть молодими.

От тоді ти побачиш любов

Завдяки своїй сміливості.

не наламаєш з жертовності дров,

Бо навчишся жити із милості.

Мозок стане спокійним. 

Душа перестане боліти.

Ти закінчиш свій бій із тінню 

І тіло не буде хворіти.

Все це буде, а поки що - ляж.

Хай мокріють від сліз твої щоки.

Плач зі мною, людино, плач

Так засвоюються уроки.

06/10/2021