Чутлива

«Не приймай так близько до серця»

«Ти такою ранимою стала»

«Світ жорстокий. Ти просто не сердься» 

 «Не хвилюйся.» «Не звертай уваги» 

Як часто я чула такі слова.

Як втомилась їх часто слухати.

Адже це значить що я не така

Проста. І вмію все тільки заплутати?

Знаєш, я врешті відходжу від думки людей.

Я відвикаю комусь підкорятись.

Я включаю свій мозок, - це мій привілей,

І вчусь ним користуватись.

Адже, хтось - звик в собі задавити,

І не показувати почуттів.

Хтось вміє у відповідь лиш засудити,

Без самоаналізу і відкриттів.

І, знаєш, ці люди хочуть навчити,

Як ти маєш свої почуття задавити.

А ти ще й картаєш себе за те,

Що серденько маєш чутливе таке.

Знаєш, я, мабуть, ніколи вже не навчусь

Сприймати від когось критику. 

Навіть, якщо це експертний дідусь,

Який знає усе без винятку.

Я буду слухати душу і внутрішній голос.

Ніхто за мене краще не знає.

Якою маю бути... Це моя школа,

Тому йду лиш за тим, що мене надихає. 

Йду з тими людьми, що розуміють.

Що по духу близькі мені.

Йду за словами, що віру всередині сіють

А не палять її у вогні. 

25/07/21

Помпеї

Може, досить комусь доказувати,

Що ти чогось більшого  варта?

Може, досить виправдовуватись, усміхатись і розказувати,

Що краще стане тільки завтра? 

Може, досить казати

«І на моїй вулиці прийде свято»?

Може, досить це своє прийдешнє свято

Ще невідомо скільки відкладати?

Може, досить виправдовувати чиїсь надії

На твоє життя, освіту, чи любов?

Хто в твоєму житті месія?

На кого молитви складаєш знов? 

Ти прийшла у цей світ одна, 

І одна звідси потім підеш.

Чого сидиш така сумна?

Боїшся, що пропадеш?

Боїшся лишитись в житті сама?

Відштовхнути від себе людей? 

Терпиш, мовчиш і ковтаєш слова...

А потім вибухнеш, як Везувій в Помпеї.

Колись пошлеш все під три чорти,- 

Усе, що боялась зробити.

Це допоможе тобі знайти 

Свою Помпею, попелом вкриту. 

Там буде пусто, нелюдно, і тихо,-

Твоє місто тобі належить.

Хтось вважатиме, що ти - не місто, а лихо,

І від тебе одні пожежі.

Чому потрібні в житті мелодрами?

Чому потрібні в житті трагедії,

Які собі робим своїми ж руками?

А потім тонем, як мураха в солодкому меді. 

Ми тонем в своїх здобутих речах, 

Які заробляли потом і часом,

Щоб видаватись багатшими в чужих очах,

Щоб всі знали, що в нас все класно.

Щоб ніхто не подумав, що щось йде не так.

Щоб позаздрили збоку інші.

Нашим шмоткам, багатстві в речах,

Посаді високій в суспільстві.

Ми хочемо щастя, як десь в кіно:

Багатства, гармонії ззовні.

Твої мрії, бажання - це в душу вікно,

Які здебільшого беззмістовні.

Зовнішня гармонія - це одинична розкіш,

Наслідок любові до себе,

Що в першу чергу не в шмотках і грошах, 

А вірі у своє «его».

22/07/21

 

«Повезло»

Людина закінчується там,

Де починається митець.

Людина біля себе не підняла б шум і гам 

Без творчості. Не об’єднала б тисячі сердець.

Ти думаєш, що творчість - це поезія чи музика,

І з цього виключаєш будь-яку науку.

Творчість - це, навіть, пришити ґудзика,

Чи технічно винайти якусь нову штуку.

Це все, що виходить за рамки і правила:

Будь то танці, чи математика.

Це все, що людині крила розправило. 

І тепер, тільки практика, практика практика...

«Ти будуєш ракету!? Та в тебе талант!»

Люди думають, це лиш від природи. 

А ти - відточуєш свій діамант

За сотнями годин роботи.

Чим більше займаєшся тим, що по духу,

Тим більше кричать: «обдарована!»

Люди вірять в життєвий фарт або «пруху»

І рахують чуже задоволення.

Знизають плечима, тикають пальцем:

«От комусь повезло!

В нього мільйони! Багатий засранець!

Дурить бідних людей!  Чмо!»

Хто хоче бути обманутим - 

буде завжди сам у брехні.

Хто хоче когось звинуватити-

Буде жертвою сам по житті.

Це проста життєва фізика, 

яка дається, чомусь, одиницям.

Для всіх інших це якась містика,

Або просто дурниця.

От тому хтось на п‘ядесталі

Знімає вишеньки з тОрта.

А хтось, - гине у вічній печалі

І лиш крихти збирає до рота. 

19.07.2021

П‘ять копійок

Я, часом, пишу на суперечливі теми

І хтось може бути не згідним зі мною. 

Мої думки - це лиш мої теореми,

І не треба йти на мене війною.

Не треба вчити мене протилежного.

Не треба кричати про своє «фе».

Я не підбираю слова, не говорю обережно

Але роблю це в СВОЄМУ блозі, більш ніде.

Я не ходжу по чужих блогах, сторІнках

Не пишу : «ти не права!»

Не даю чужій думці оцінку,

Бо людина собі знає сама.

Я не хочу нікого перетягти

На свою просвітлену мудру сторону,

Яку, бач, «тупенька блогерка» не змогла осягти.

«Як вона не горить зі сорому?»

Я дозволяю собі виражатись

Так, як хочу і думаю я.

Тому не лізу своїх п’ять копійок вставляти

І не пхаюсь  в чуже життя.

Я повторю іще раз, на своїй території:

Хто хоче, хай слухає далі.

Хто не хоче: в нас різна із вами історія.

Ми в різні сторони крутимо педалі.

Відписка, кнопка «блокувати»

Вихід з блогу, там де вхід.

Не забудьте лайки свої зпакувати.

І не обертатись вслід.

І перед тим, як поспішати

Свою думку комусь особисто казати,

Не забудьте спочатку спитати 

Чи хтось її хоче чути і знати.

20/07/2021

Мед

Я завжди шукала 

До кого б прив’язатись?

В дуже вузькому колі блукала

І звикла чужих людей  боятись.

Я не виходила за свої  межі,

Спілкувалась з одними і тими ж людьми.

Роками своїми ж руками будувала вежу,

З якої важко було піти.

 

Я знаю, що тобі відомо, як це:

Мати свої бажання,

Знати, чого хоче серце,

Хоч, може, страшно і є хвилювання.

Але завжди є хтось, хто посіє сумніви! 

Запитає: "Який з того зиск?"

"Яка гарантія успіху?"

І от ти вже відчуваєш тиск.

І от, ти ходиш і сумніваєшся,

Боїшся, що прогориш,

На місці стоїш, тиняєшся, 

І в результаті, мовчиш.

Як це не належати нікому?

Не прив’язуватись, ні до собак, ні до людей?

Я ковтнула, трохи, цього досвіду гіркого,

Який на смак потім став, як мед.

Я посню чому. Дивися, уявляй:

Ти 20 з лишнім років звикла жити

По одному, як "шалтай-болтай".

І важко собі інше існування уявити

В якийсь момент, стається «БАМ!»

І ти не дуже шариш в чому справа,

Як наодинці залишилась сам-на-сам...

Спочатку боляче й незвично стало.

Бо весь твій час був зайнятий якимось мотлохом 

І тепер не знаєш, що з ти часом поробити...

А потім замітаєш душу, що припала порохом

І  знаходиш в собі сили щось творити.

 

Інший етап: коли ти не існуєш, а живеш

Коли не лиш переробляєш їжу, 

А відчуваєш, служиш, віддаєш

Свої вірші, і свою душу свіжу. 

Моя поезія заходить

Дуже вузькому колу людей

Ввечері, під чай чи колу з льодом 

В спеку, чи закутавшись в плед.

 

Тут не про зайчиків і котиків,

Не про сонечко, чи зелені поля.

Тут про безліч людських наркотиків,

Які обтяжують наше життя. 

13/07/2021

"Легковажна"

Ти пролистала мій вірш

І пішла.

Бо нічого нового у нім  не знайшла.

Ти пішла собі далі, повз мої слова,

Не впізнавши себе у  рядках... 

Людина  живе і вірить у те,

Що вона за інших мудріша. 

Забавно.

Бо засуджує решту людей

За те, що тамті вважають так само.

Люди дорікають тобі змінами:

«Ти так змінилась. Геть іншою стала!»

Просто, зі змінами виростали стіни.

І межі чіткі будувались.

Зміни - погано? Хто так сказав?

Сьогодні одна, а завтра - ти інша

Сьогодні думки твої - темна гроза,

А завтра як сонце, світліші.

Сьогодні рішення  прийняла ти відважно

Завтра - передумала, все відмінила!

Люди злісно крикнуть: «легковажна!»

О так і є!

Бо в результаті як хотіла,- так зробила!

О, люди бісяться. Знаєш чому? 

Бо ти живеш життям таким, як хочеш.

І в твої плани не входить вгоджати комусь

 ⁃ То їхні нерви лоскоче...

Тому й не розуміють зміни,

Не розуміють твої кардинальні кроки.

Але не розуміють лиш ті хто не вірить,

Що можна змінити життя за півроку.

Якщо ти біжиш, як гепард до води,

Щоб напитись і чогось поїсти, -

Тебе ніколи не зрозуміє лінивець простий, 

Що любить лежати на місці. 

Можеш з емоцій  слова незважені

Кинути в когось, ти ж людина жива. 

Але, сонечко, якщо всі на тебе ображені,

Це ще не значить, що ти не права. 

То якщо хтось ображений високо до неба,

І маніпулює жалістю.

Хіба ж винна, що чужі сподівання на тебе

Не співпадають з реальністю ?! 

Склавши до купи вірші і знання

Формується принцип по життю апріорі:

Не лізти в чуже життя, 

а хоча б пильнувати своє. 

05/07/2021

"Розриває" 

Розриває.

Я не можу писати.

І не писати не можу теж.

Я не можу з думками зібратись,

Але вірю що зможу, авжеж.

Часом, для того, щоб вийти 

З проклятого замкнутого кола.

Треба хоч щось робити,

Щоб замість крапки, - стояла кома.

Завжди найважче прийняти,

Що твої глибокі рани

Тільки ти зможеш полікувати

І виганати з голови тараканів.

Тільки тобі під силу 

Зрушитись з мертвої точки.

Виражатись непевно, і криво,

Та, хоча б, не стояти мовчки. 

Хоча б не помирати 

Так тихо, без віри в себе.

Прийшов час нарешті обрати:

Що в житті важливо для тебе.

 27/06/2021

"Порадій за..."

Порадій за мене, не заздри

Ти не знаєш через, що я пройшла,

Через що проходжу щодня.

Порадій за мене, 

Не критикуй:

Не давай погану оцінку .

І хорошої теж не давай , не марнуй

Свого часу 

На чужу поведінку 

Порадій  за себе, врешті решт.

За те, що можеш дихати, ходити

За те, що просто живеш... 

Постарайся в слова мої вникнути.

Це сталось на моїх очах:

Чоловік був поруч басейну 

Він здоровий стояв на своїх ногах.

Але відбулася необережність

Чи він сам, чи його зіштовхнули.

Він впав у воду. Там було мілко. 

Його витягли нерухомого, він кричав в повні груди

Але рухатись не міг. В житті нова сторінка.

Сильна травма, мабуть, перелом

Шийно-грудного відділу хребта.

Не знати чи встане на ноги знов.

Та, мабуть, це на все життя.

Всі від шоку відкрили рот -

Таке ніхто не в силах передбачити.

Одна секунда, і переворот,

І не вернути назад усе втрачене.

Порадій за себе , є причина!

Не заздри інстаграмним усмішкам

Ти не знаєш що ховається за ними. 

Найщасливіша з них - не найгламурніша. 

Порадій! Зроби, що хочеш!

Порушуй довбані стереотипи,

Які скували твою душу

І не дають без страху жити.

Часу так мало, не вагайся. 

Ти можеш жити зараз! Вже!

Люби, роби і помиляйся!

І не дивися на чуже.

01/07/2021

"Сни"

Бувають сни, як мультики: 

Ти біжиш по полі "ля ля ля".

Ці сни потім будуть забутими, 

Їх не згадаєш за тиждень, чи два.

Бувають сни протилежні першим,

Бо зовсім не пахнуть банальністю.

Від них прокидаєшся з духом завмершим, 

Бо там усе, як в реальності.

Таким сном своїм поділюсь,

Що наснився минулої ночі.

Я проснулась, майже,  в поту

Але побачене забувати не хочу.

Ще вставлю своїх п’ять монеток,

Тримаючи правду на сонці:

Наші покійні предки - 

Це наші ангели-охоронці 

Вві сні я йшла по селі за ним

І впізнала його з-за спини: 

«Дядько!» Він глянув поглядом твердим,

Але з усмішкою доброю, як у  дитини

В мене було море питань,

Та одне хвилювало найбільше: 

"Серед сотень богів і вірувань

За ким іти? Вам зверху видніше".

Він не вагаючись, довго не думав

В кишеню не ліз за словом.

Сказав дуже коротко, без води і без шуму: 

"Слідуй завжди за Любов‘ю."

30/06/2021

"Сильна"

Я шукаю того, 

Хто пояснить мені чому

В грудях пече від нічого,

І в горлі комок жалю...

Чому замість того, щоб припідняти

Повірити в себе і просто цвісти,

Знаходиться час себе покартати 

І до розпачу довести.

Чому залишаючись десь наодинці 

Голова не має спокою?

Розкладає події на квант, по клітинці 

І стає до мене жорсткою. 

Внутрішній конфлікт? 

Нерозуміння себе?

Як це можна назвати іще?

Світ такий, як ти його бачиш:

Ти або все, або нічого не значиш.

Ти або любиш себе і приймаєш,

Або совістю душу караєш.

Або в свободі живеш без болі,

Або тонеш в страхах поволі.

Я часто, буває, плачу:

Невже я для себе нічого не значу?

Невже я буду завжди  в собі

Шукати й винити риси слабкі?

Замість того, щоб розвивати невпинно

Сторони, що до свободи схильні

Які зроблять з мене людину

Чесну, вільну і сильну 

26/06/2021