"Легковажність"

(від слів "легко зважувати" в житті)

Мені подобається виходити за рамки 

Епатажно.

Мені подобаються люди,

Що мислять легковажно,

Що мислять нестандартно,

Легко, і не важко.

За словом у кишеню їм лізти не варто

Їм виражатися не страшно. 

Я люблю людей, що відкриті до світу 

І дбають за внутрішній мир.

Я люблю людей з Нового Завіту, -

З них кожен сам собі поводир.

Кожен сам собі бог і наставник,

Кожен дбає за своє життя,

Кожен віру має незламну 

В свого Бога і своє «Я».

Я люблю вільних людей,

Що не ховаються по кутах 

Від чужих думок і очей.

Їм невідомий страх.

Я люблю таких, надихаюсь.

І хочу бути такою ж.

Я впевнено йду, усміхаюсь,,

Щоби стати для себе горою 

03:12

23/06/21

"Хороша звичка"

Ти вмієш вивести мене з себе.

Ти дратуєш мене на відстані.

Тремтіння у моїх ребрах -

Це нерви слабкі і розхитані.

Я згадала від чого втікала 

Пів свого життя,

І прихистку часто шукала, 

Щоб від тебе знайти укриття .

Ти можеш словом здійняти вулкан 

Негативних асоціацій.

Я втікала від нових ран, 

І від твоїх маніпуляцій. 

Я в голові прокручу сотні можливих розмов,

І зроблю ще більше репетицій, 

Щоб ухилитись від твоїх дурних настанов,

Як я мала би правильно жити. 

Але вкотре зустрівшись лоб у лоб,

Я мовчатиму, як німа риба, 

Вислухаю декілька нових спроб,

Мене принизити, щоби стало стидно. 

Я, може, крикну щось сильно у відповідь

через сльози невиразною мовою.

І, як підстрелена собака, без імені 

Втечу своєю дорогою. 

Я, чомусь, би сильно хотіла 

Колись тебе зрозуміти.

Що не від зла твоя кров кипіла, 

А від бажання себе ж пожаліти.

Від бажання себе вкотре  виправдати 

І всі сказані гидкі слова.

Адже легше когось просто скривдити,

Ніж визнати особистий крах. 

Тому в мене просто звичка,

Вироблений рефлекс:

Втікати від тебе, як істеричка, 

Щоб вберегти себе.

23/06/21

"Совість?"

"Треба бути наглішою!" -

Вчили люди мене.

"Велика сцена не здобувається соплями.

Береш ціль - і до неї ідеш!"

Хто людей так навчив? 

Рвати метати в пух і прах,

Заради цілі не спати сотні ночей 

І йти по головах.

Там, де велика мрія, -

Там немає, зазвичай, совісті.

Зате є муза і ейфорія, 

І пожертва собою повністю.

Що взагалі таке "совість"? 

Я скажу провокативно: 

Це сукупність моральних принципів, 

Які в кожного суб’єктивні.

Совість - це почуття вини.

Совістю можуть маніпулювати. 

«Ти маєш совість?!» - кричали вони,

На почуттях хотівши зіграти.

Я все думаю про віру.

Про віру в себе. Як не здатись. 

Я бачу тих, хто вірить в себе 

Вони не вміють сумніватись.

Я прокидаюсь. Думаю: я -бог.

В свому житті я можу все дістати!  

Засинаючи, я розумію, я - ніхто 

І тільки в творчості я можу КИМОСЬ стати.

19/06/21

"Хто ти?"

Щодня ти шкодуєш за втраченим часом,

Що раніше не вчилась більше,

І не володієш тепер прекрасно

Математикою чи англійською. 

Ти - людина втрачених можливостей 

З комплексом неповноцінності. 

Твій характер гірший погодніх 

мінливостей:

Від смирення до зарозумілості.

Ти щодня шукаєш сотні відмазок,

Що давно вартувало б почати 

Зайнятись собою, не боятись поразок

І ні на кого не покладатись. 

А що якщо ти - це сотні душ,

Що проходили досвід одна за однОю,

Щоб в цьому житті зірвати кувш

І народитись тобою. 

А що, якщо взагалі не варто 

Шукати себе в маскараді.

Бо справжнє «Я» - заховала за грати

Але знаєш хто ти насправді. 

Ти, ніби-то, знаєш вже кілька століть 

Хто ти і нащо живеш,

Яка твоя місія на землі

І куди, врешті решт, ідеш.

Просто, ти знаєш хто ти.

І цього достатньо, щоб нікого не слухати.

Свою справу робити  доти 

Допоки дано жити і рухатись.

17/06/21

"7 моїх істин"

Закриваючи очі сьогодні, 

Завтра я хочу прокинутись 

З чистими думками, що до життя голодні,

І стати новою людиною.

Вже давно пора б винести

Декілька істин для себе. 

Стереотипи з голови вимести

І припинити жити, як  амеба.

1. Не знецінюй свої уміння, 

Не знецінюй свій творчий хист.

Людей, що  сіють докори сумління

Відрікайся і стережись. 

2. Впасти лицем в болото не бійся, 

Чи за творчість свою облажатимсь.

Не хвилюйся  за інших постійно

Іншим людям на тебе насрати. 

3. Не думай, що завтра стане краще,

Відкладаючи все на потім.

Краще не стане. Цей план - не путящий.

Тільки грузнеш в своєму болоті.

4. Не думай про мега великі цілі

І про те, що перевернеш світ.

Тримай свою душу завжди на прицілі

І зміни роби в собі.

5. Замість того, щоб рятувати когось

Подумай про купу своїх ідей.

Ділися тим, що тобі помогло

І це зцілить інших людей. 

6. Перестань давати собі (само-)оцінку 

І порівнювати свої успіхи з чиїмись.

Твоє життя - це окремі чисті сторінки

Несумісні з чужими. 

7. В ідеалі: не думай багато,

Не трать на сумніви свої роки.

Ти знаєш, часу так небагато... 

Тому не думай, а просто роби.

16/06/2021

"Душевна старість"

Найспокійніший час - то п’ята ранку.

Зазвичай, сови,  що не сплять по ночах 

Вже засипатимуть по трохи на світанку. 

А жайворонки от-от відкриють очі. 

Хтось біжить у парку в п’ятій ранку:

Перед роботою контрастний душ і кава. 

А хтось - ще спатиме до пізнього сніданку.

І це, також, зовсім не погано. 

В нас жорстокий менталітет: 

Пострадянські системні звички 

Поставили дітям пріоритет

Не відрізнятись від брата, чи сестрички. 

Не вирізнятись з-поміж класу, 

Не знати більше, аніж хтось з дорослих.

Чужих людей навчились поважати,

Які повагою маніпулюють досі.

Час іде. Я бачу зміни: 

Як добре, що я, мабуть, останнє покоління,

Яке боялось ступати на життєві міни

І підкорялось чужим велінням.

Щодень перекидаючи сотні думок 

В своїй засміченій голові,

Я відкриваю новий замок

І позбуваюся комплексів. 

Адже, настане момент, і я забуду, шо таке молодість.

Забуду, як спати  до обіду,

Як на руках робити колесо, 

Як вирізнятися і бути своєрідною.

І я не хочу жаліти 

За втраченими можливостями, і часом. 

Тому, годі вже скавуліти

і старіти в душі передчасно.

15/06/21

"Люди щасливі"

В парку часто можна зустріти 

Людей щасливих.

Їм не треба нікуди летіти. 

Вони бродять собі ліниво. 

Хтось облизує біле морозиво,

Хтось гуляє за руку з дитиною, 

Хтось біжить за фігурою великими дозами,

Хтось попід руку йде зі сильним мужчиною.

Ми різні. Прекрасні. 

Щирі і не дуже,

Усміхнені, сумні,

Закохані, байдужі. 

Ми різні. То нехай так буде.

Хай кожен вчиться жити чимдуж. 

Ми особливі, бо всі ми - люди.

То нехай і не буде одинакових душ.

04/06/2021

"Ватра"

Спершись вві сні на моє плече,

Дихаючи мені повільно в шию, -

Мені в грудях пече 

І, здається, від щастя от-от завию. 

Ївши зі мною морозиво,

Замовляючи ввечері суші, -

Я боюсь, що це все може стати спогадом, 

Який в пам’яті замре непорушно.

Не було жодного приводу аби ми зустрілись, 

Чи пересіклись на вулиці.

Та, мабуть, комусь зверху дуже хотілось, 

Щоб в житті ми таки не розминулися.

Я не знаю, що з буде завтра.

Ніхто не знає.

Але хай довше горить наша ватра.

І до останнього не згасає.

03/06/2021

"3 типи людей"

Знаєш, життя - то не найгірша штука,

Що сталась колись з тобою. 

Вона - не жорстока сука,

Що побила тебе ногою. 

Вона не запхала тебе в диру,

Не зіпсувала настрій,

Не позбавила вибору,

І не вкрала з вазонів айстри.

То не життя тебе б’є щодня,

Не воно розриває думками

Перед сном. У ліжку  сам на сам

Не мучить тебе ночами. 

Це твоє істинне я,

Яке каже: «Мені хреново»,

Коли плачеш тихо сама,

Запиваючи віскі колою. 

Вночі зі своєю подружкою,

Їй виливаючи душу,

Сидиш з гарячою кружкою.

Вона слухає великодушно. 

Адже ти всоте поплачешся:

"Життя жорстоке, що тут поробиш?"

Пообіцяєш, і... Майже наважишся

Але  так і нічого не зробиш. 

 

Адже є три типи людей:

Перші - з дитинства вміють

Радіти життю.

Вони і радіють.

Другим треба було пройти

9 кіл пекла, щоби навчитись 

Складне до простоти довести

І життям насолодитись. 

Третіх - зазвичай більшість.

Їм ніколи не зрозуміти

Ні перших, ні других, ні їхню успішність.

Бо не навчились сповна радіти. 

Адже, то не жорстоке життя. 

В кожного власний старт.

В кожного своя гра,

І необхідна комбінація карт. 

02/06/2021

"Обіцянки - цяцянки"

Я завжди собі обіцяла,

Що ніколи не шкодуватиму

За вибір, що сама прийняла.

І віру в себе триматиму. 

Де мені взяти сил,

Щоби дійсно не шкодувати?

Майбутнє, як розбурханий пил -

Ні розгледіти наперед, ні пізнати.

Я сама себе не розумію: 

Вже давно можна було б

Пригріти дупу десь біля каміну 

З купкою грошей, щоб добре жилось.

Я завжди чомусь обираю той шлях, 

Що хтось би назвав дурним і найважчим.

Я наче глупе маленьке теля,

Яке байдикує і багато скаче.

Я завжди стою за чесність

Тільки... Як розрізнити, насправді,

Чи сама собі брешеш?

Чи таки обираєш правду?

Душа навчилась мовчати.

Їй рот затикАють гроші

І бажання багато мати,

Щоб не нести бідності ношу.

Душа розводить руками,

Потребує свого адвоката, 

Щоби виграти суд над катами,

Що змогли їй рота заткати.

Я питаю : "Ну чого ж ти хочеш?

Комфорту і радості в серці,

Чи щастя і зручностей в грошах?

Обирати зараз прийдеться." 

"Я б хотіла і те, і інше.

Та, мабуть, ще треба рости,

Щоб колись отримати більше 

Комфорту і внутрішніх сил."

01/06/2021

"Рятівництво"

Вона кричала, простягнувши руку:

«Хапайся, а то впадеш!

Буде боліти, відчуватимеш муки!

Від удару ти пропадеш»

Ми говорили разом за життя.

Вона щиро боялась за мене,

Що розіб’ється "ілюзія щастя" моя,

Яку я створила для себе.

Питалась: "А що тоді буде,

Якщо  згодом ти розчаруєшся? 

Зникне радість, друзів забудеш,

Як тоді від біди врятуєшся?"

Мої слова поставили крапку.

Її моя відповідь насторожила:

"Яка різниця, що буде завтра

Якщо сьогодні я щаслива?"

30/05/2021

 

"Кочетова Настя"

Маленька сиділа за партою. 
То був її перший клас.
Такі їй видали карти,
Як і кожному з вас.

Вона боялась ходити до дошки
Щоб не отримати погану оцінку.
Хоча, знала вона не трошки,

Та сиділа завжди у затінку.

"От Танічка - молодець!" 
Хвалили зазвичай відмінницю.
Тому маленька  від сьогодні - боєць:
Вона старалась не бути гіршою. 

"Сідай, Артур, два!" -
Для нього то були  вже звичні слова.
Його перед класом за поведінку
Соромили, і ставили погану оцінку.

Ніхто не хотів би бути Артуром.
Всі хотіли бути, як Танічка,
Що від математики до літератури 
Була обізнана і всезнаюча.

Головна героїня застрягла десь між 
Пеклом і раєм у класі:
До Артура легше скотитися ніж
До рівня Тані повзти вверх по трасі.

Ну що ж... Поруч із загальноосвітньою
В розкладі школа музична.
То для маленької мрія всесвітня-
Співати... Але дівчинка не артистична.

"От Світланка чудово рухалась!"
За постановку виступу свого 
Вона компліментів наслухалась.
Для неї то було простіше простого.

Як ви здогадались, дівчинка Настя -
То головна героїня трагікомедії.
І для неї було би справжнім щастям -
Не сфальшивити хоча б на першому куплеті.

На сцені колінки в білих колготках
Трусились, як в песика Тузика.
Про яку артистичність може йти мова?
Їй хоча б не боятись  публіки.

Порівняння були повсюди: 
Хочеш бути як кращі - вчись неустанно.
Двіюшники вулиці підмітати будуть.
Не будь, як вони? Працюй старанно.

По всіх предметах я й працювала: 
Після школи в музичну каталась у будні,
В маршрутці в дорозі я засинала.
Хотіла здобути велике майбутнє.

Пулею летіла з дев’ятого класу:
"Пошвидше б покинути сіру школу".
Я ненавиділа все, що з нею зв’язано,
Втомилась не спати через свою совість.

Таких, як я, ніколи не було помітно. 
Моїх батьків не кликали до директора в школу.
Я до ходила туди, як в клітку 
Скучно, щодня і по колу.

Моя совість забороняла багато років 
Прогулятися мимо шкільних дверей, 
Довше поспати, не зробити уроки,
І отримати двійку в свій клятий потрфель.

Кочетова була справжньою мишею -
Сірою і дуже боязкою,
Почувалась вона незахищеною,
І вважала себе слабкою.

З дитинства була конкуренція за
Брехливе місце під сонцем:
То було місце чужого одобрення,
Де хвалили дівчат і хлопців.

Тих, які були кращими, 
Чемнішими, не ледачими,
Які були попереду всіх.
Ті, що позаду, хотіли до них.

Ніколи не знати, чи було там щастя. 
Все ідеально завжди вигяладало.
Тому і хотіла бути кращою Настя. 
Тому йттак багато завжди працювала.

Тому й забувала завжди за процес,
Тримаючи образ успішних принцес 
В своїй голові. Рівнялась на них
І плакала від не досягнутих вершин золотих.

Ну що ж, малята, приходить казочці кінець.
Вже, може, встигла задовбати,
Та ще скажу до всіх сердець:

Гонку можна виграти або програти,

Можна кращою стати, ніж сотні принцес,
Та лиш на єдине треба зважати -
Чи щастя приносить процес? 

Чи просто звикла не бути гіршою 
І страшно скотитись вниз,
Бо "мусиш бути успішною"- 
Так сказали тобі колись.

Це всього лиш очі людські, 
Що завжди будуть дивитись,
Що завжди шептатимуть в спину тобі,
І завжди будуть судити.

 Якщо ти всередині така ж, як я,-
Я простягну тобі руку, мишка,
І скажу наступні важливі слова:
Заспокійся, нарешті, малишка.

Ти б’єшся за місце під сонцем брехливим,
Щоб довести собі і комусь,
Що ти не гірша, і можеш бути щаслива.
Але ж не щаслива, чомусь.

Ти думаєш, що як Beyonce - ніколи не стати.
"Вона легенда. Всесвітня Зірка".
Тому й не можеш з малого почати,
Бо прівняєшся з кимсь і стає дуже гірко.

Я стараюсь з останніх сил
Пояснити тобі і собі,
Що не дано однакових крил
Двом людям на єдиній Землі.

Немає одинакових шляхів,
Ідентичного досвіду також  немає
Є тільки  серце і порив душі.
Слухайся їх і не прогадаєщ.

30/05/2021

Львів

"Калачі"

Ти запитаєш: "Ну скільки можна

Виражатись моїми думками?"

Я буду писати, поки спроможна,

тебе квасити своїми віршами.

Буду тероризувати словами,

Щоб засунути шматок натхнення

Глибоко в голову своїми устами,

Щоб відкрилось тобі одкровення.

Я хочу тримати себе в руках...

Але мене трохи бісить,

Коли людина має талант,

А на чужі пиріжки тісто місить.

Коли має хист, бодай би маленький,

Щоб робити щось для душі,

для себе. А потім і всім, потихеньку

Смакуватимуть твої калачі.

Буває, хочеться й себе добряче струсанути,

Бо поки довго мнешся,

Твої калачики замість тебе спечуть і надкусять,

Поки ти, бляха, врешті проснешся.

28/05/2021

Хтось легко себе віддає:

Все що знає, вміє, робить

І досвід свій передає.

Тому по Землі легко ходить. 

Хтось завантажений тяжкими думками

Про те, що завжди замало

Власних знань і експертноті, щоби почати. 

"Тому треба ще більше всього вивчати".

Ти помічав коли-небудь:

Є два типи людей

По везінні в житті, так сказати.

Комусь для щастя завжди щось завадить,

А комусь - світ під ноги буде лягати.

Секрет не в словах: "Така його доля", 

Чи що гірше: "Дурням щастить". 

Ці "дурні" знають, що таке воля,

Вони знають, що таке мить.

Секрет не в зірках, чи в тому, як вони склались. 

Не в тому, який у тебе Зодіак. 

Сміливим двері завжди відкривались

Через ставлення до життя.

Ти можеш думати: "Несправедливо! 

Я народилась в бідній сім’ї.

Не розуміючи, що тобі дано сили,

Щоби пройти урок бідності в голові".

Ти можеш думати: "Мені не щастить 

В коханні. Я хочу емоцій яскравих". 

І не від браку любові твій мозок кипить,

А від того, що жити давно не цікаво. 

Ти можеш думати: "Я не маю таланту.

І далі винити життя". 

А могла би в чомусь стати гігантом,

Якби не знецінювала свої відчуття. 

Вважаю, прикладів достаньо,

Щоб зрозуміти мій посил.

Хто не страждав саморозп'яттям,

Тому життя додавало сил.

Хто розумів: "Лиш я - причина

Того, що коїться в житті.

Не винна жодна на світі людина. 

Це лиш урок, даний мені".

28/05/2021

"Не для всіх"

Мені подобається співати не для всіх.

Писати вірші тільки для своїх, 

Відкриватися серцям голодним

До життя. 

Таких людей не важко розпізнати по очах.

Колись я хотіла, щоб всі мене розуміли, 

А, тепер, розумію, що всім і не треба. 

Рулять світом завжди індивіди,

Що гуляють і мислять від всіх окремо.

Я зрозуміла, що баланс ідеальний

Не той що п’ятдесят на п’ятдесят. 

Закон Парето - більш реальний

Двадцять на вісімдесят.

Більшість, живе як більшість,

Схиливши голову до низу,

Не відкривши світу свою значущість,

Не пройшовши душевну кризу.

Меншість - поглядом живе вперед,

Самотужки відкривають собі очі засліплені,

Шукають ключі до питань, і нових дверей,

Тому завжди знаходять відповіді.

Я завжди для меншості.

Для тих, кому життя - пригода,

Кому життя - то не суцільний стрес і треш,

Кому настрій не зіпсує погода.

Я для тих, хто шукає  інтерес,

Живе не з примусу, а тому що цікаво.

Для тих хто цінує процес

А не женеться лиш за результатом. 

Самотність не така страшна, 

Коли поруч хоч трохи таких же, як я.

Тепер душа моя потрібна не тільки мені

Але й тому, хто себе знаходить між написаних мною рядків.

27/05/2021

Під віршем "Memento mori" в Tik Tok хтось написав коментар "Якщо щирі почуття, тоді не будуте з них шоу робити".

... На що у відповідь в мене з'явився вірш.

"Мовчи!"

Щиро кохаєш - мовчи! 

Не смій пісні про це писати!

Щиро сумуєш?

Не смій цю тему в віршах підіймати!

Щиро радієш - май розум. 

Щастя в тиші. 

Щиро хвилюєшся? 

Сиди і не рипайся, як миша. 

Щиро голодна - мовчи, не треба всім знати.

Ніхто їжу з тобою не буде розділяти.

Хочеш в туалет - доведеться в себе потерпіти, 

а то не дай Бог комусь буде смердіти.

27/05/2021

"Інтроверт"

 Бувають дні, коли глухо, як в танку.

Бувають дні, коли все на купу.

Буває, що слів нема на останку.

А, буває, не можеш заткнутись.

Я все думала: я - інтроверт.

Називалась "сірою мишкою".

Необізнана в сотнях сфер,

Щоб в компанії стати шишкою.

А, може, справа не в темпераменті?

Не діло в сімейних генах?

Не у звичках з дитинства закладених,

А в бажанні вгодити проблема?

Буває, хочеться пожартувати,

Щоб всі засміялись вголос.

Себе зайвою не відчувати

Між людей, що стоять поруч.

Буває, хочеш сказати

Якусь дуже важливу річ.

Та... Чи зможуть присутні "догнати"?

Не хочеться їх протиріч.

І серед багатьох очей і губ

Ти обереш - мовчати.

Бо поміж них не на місці твій дух

і краще не починати.

Існує поняття непересічне,

Що ніколи не вийде з моди:

Бажання подобатись іншим -

Ніколи не дасть свободи.

Ти можеш бути флегматиком, меланхоліком,

Найзакритішим інтровертом.

Тобі люди назвуть причини вагомі,

Що в житті буде тяжко, не будучи екстравертом.

То найперше, на що вартувало б дивитись:

На людей, в яких язики без кісток,

Що сиплять порадами, як краще зробити.

Від таких я втекла, накивавши п'яток.

Тобі ніхто не винен підтримку, безпеку.

Як вибираєш людей на свого корабля

Відсіюй тих, хто по духу далекий

І до щастя обтяжує шлях. 

26/05/2021

"Мт. 6:21"

 Її обікрали до останньої гривні.

Роками копичила з власних кишень.

Заначки буди масивні. 

Відкладались на чорний день.

Відповідно, забрали останні гроші

І тепер назріває вибір

Знову складати на мрії, на потім, 

Чи кардинально по-новому жити.  

Він прийшов, її темний день.

Він непомітно завжди настає.

Її серце - то ідеальна мішень,

Бо "Де твій скарб - там і серце твоє". 

Він хотів схуднути на 20 кіло.

Його називали «смачний пампушок».

Ненавидів тих, хто насміхався,

Тому, бувало, на ніч наїдався.

Їжа - найшвидше приносила кайф,

Хоча б якісь яскраві емоції.

Життя, як суцільний сірий диван,

З якого не в силах зіскочити. 

Він нервово хотів худати

Крізь обмеження в їжі, спорт,

Щоб кривдникам всім доказати

Хто, насправді, «смачний пампушок». 

Зайнятись було більше нічим:

Робота, їжа, спорт і злість.

Діагноз: Онкологія. Жити не вічно.

Зате схуд. І нічого не їсть. 

Це не про карту, чи дошку мрій

Не про «правильно формуйте бажання своє».

Це завжди про вибір своєї душі,

Бо «де твій скарб,- там і серце твоє»

23/05/2021

"Як часто..."

Як часто бувало, що йшла на зустріч?

Хоча не хотіла.

Як часто відавала сили для друзів?

Хоча сама давно спорожніла.

Як часто насилу комусь усміхалась?

Через сльози або з лицемірства.

Як часто зі злості на когось кидалась? 

Не розібравшись з внутрішнім звірством. 

Як часто недосипала, 

Забороняла собі радіти?

Чи всередині закипала

Від роботи, яку годі терпіти? 

Як часто плакала від безвиході? 

Не бачила проблемам кінця. 

Та крізь кілька чудесних випадків

Все ставало на свої місця.

Ти не одна така. Нас таких достатньо.

Як мінімум, ще я така, як ти, 

Що шукає щастя занадто.

Хоч не треба далеко за ним іти.

23/05/2021

"Бог"

Для мене Бог - то завжди був, як дядько.

З бородою, сивий і високий. 

Він був серйозним мудрим батьком. 

Трохи з гумором, але й жорстокий. 

Ти знаєш... час ішов і я все думала 

Про Нього, Його наміри на світ. 

І знаєш, в якийсь момент я клюнула

На те, як Бога «подали» мені.

Я вірила у невідоме. Я молилась. 

Роками на колінах на землі

Старалась бути чемною пред кимось,

Пред Богом і людьми, що були при мені.

Я спокутувала свою злість,

Старанно темні сторони ховала, 

І замість того, щоб прийняти їх -

"Успішно" ту свою частинку серця відкидала. 

Це ж нормально: в нас частинка злого. 

Це, як історія про двох вовків, 

Що кожен обиратиме якого 

Годувати і ростити би хотів. 

Ну звідки мені знати, який Бог. 

Але я все ще вірю в Нього, 

Бо в мене з ним залишився зв’язок 

Крізь душу - індикатор неземного. 

Я вірила у доброго і злого дядька, 

Який керує світом неуміло. 

Він не біжить на поміч, він - не нянька. 

Я геть Його не розуміла.

Він не шкодує, і не плаче за тобою, 

Не звинувачує, не тримає злобу, 

Він не лізе у твоє життя 

Бо створив на Свою подобу. 

Він лежить десь на пляжі і п‘є мохіто 

І дивиться зверху на маленьких богів,

Які здатні самі керувати світом.

Він дав нам свободу, бо сам захотів.

Він не каратиме пеклом людей, 

«Хороші» не підуть далеко в рай.

Бо залишив планету на своїх дітей 

Сказавши: "Як житимеш - сама обирай"

Так і живемо: по-різному всі.

Хтось на Землі живе, як в раю. 

А хтось кожен день терпить на собі,

Воює зі світом. Живе як в бою 

Як завжди, суть моя не для всіх

І зрозуміють лише одиниці.

Бог відпустив дітей своїх

І не лізе в їхні границі.

От так то і висновок проситься тут: 

 Несправедливості не існує. 

Бур’ян чи квіти в тебе ростуть -

Це в тобі причина панує.

22/05/2021

"Літак"

Вночі літають літаки 

За кордон і з-за кордону, 

Далеко їздять поїзди,

Від перону до перону. 

Я б залюбки кудись чкурнула,

Та рамки в моїй голові 

Моїх бажань сильніші.

Дура? 

Я часто так кажу собі. 

Я би хотіла стерти межі 

Усіх своїх стереотипів, 

Стрибнути в прірву страху з вежі

Повз купу застережень, криків. 

Я б хотіла танцювати вільно

Без жодних комплексів в собі.

Може, виглядатиму дебільно, 

Зате щасливою внутрі. 

Я боятися не хочу осуду 

І те, що за спиною скажуть люди. 

Я буду керуватись власним розсудом

А не думкою осіб, що пхають ніс усюди. 

Я видаюся, іноді, жорстокою

Та лиш до тих, хто хоче маніпулювати. 

Моїй душі я хочу тільки спокою,

Тому не дам собою керувати.

ОбрАзи, звинувачення і соплі - 

Це все для мене пройдений урок.

Ніколи мудрі не винять своєї долі,

А пишуть висновок, і роблять новий крок. 

До чого ж я це все вела... 

Я маю мрію:

Стерти в голові кордони в небо.

Сісти на літак,

В якому все можливо. 

І приземлитися на острів віри в себе.

21/05/2021

 "Memento mori"

Одна весна забрала двох
Дорогих моїй сім’ї чоловіків.
Останній подих, остаточний крок 
Ніхто робити точно  не хотів. 

Я небагато знаю про життя,
Мені не стукнуло на днях 80,
Та я багато думаю про смерть. 
Як хочеш, то і ти слухай тепер.  

Запах кадила, високі стелі,
Священики відспівують людину, 
Відлуння голосів, немов в печері,
Моляться, сльозами в домовину. 

У горлі ком, всі в чорному одіті 
Жалоба і печаль, думки скрутні.
Якби лиш немовлята вміли говорити
сказали б : що душа стоїть десь поруч, у куті.

Кажуть, діти бачать душі.
Я думаю, що душі - не сумні. 
Вони вже не ходитимуть по суші.
Тепер їм легше, ніж жилося на Землі.

Ми боїмося смерті, чорних жартів, 
І в забобони віримо, і в гріх
Ми звикли до традицій і стандартів, 
Шукаючи від смерті оберіг.

Є страх померти. А чому? 
Чому земне так важко відпустити? 
Я тихо думаю про це час від часу 
Цей страх нічим не можна перекрити.

Дату народження можна передбачити,
А дата смерті- це для всіх загадка.
Це лиш єдине для людини може значити,
Що кожен день - то як остання шоколадка.

Я згадую людей, живих і мертвих 
І розумію, що найбільш бояться 
Хто не сповна живе, хто бавиться у жертву,
Хто не знайшов себе, і думає що вже й не вдасться. 

Я думаю, а що якби щодня
Свідомо розуміти, може цей останній?
Може б і розвіялась брехня,
Що люди в неї вірять неустанно. 


Може не довелося б будувати «планів Б»
Не довелося б вірити, що чорний день настане,
Перестраховуючись, гнути свій хребет,
В надії, що на старості життя все ж легшим стане.

Вже вдруге за оцю весну 
Я змушена подумати про вічність. 
Не мотивована на гроші, на мету 
І я не можу більше йти,  як більшість. 

Люди бавляться у цілі, у кар’єру
Досягають їх, радіють тиждень- другий, 
І сидячи в великому вольєрі,
Питаються : що з того далі буде? 

Я злюсь на себе. Я така сама.
Мені ніколи не вдавалось заробити
Я часто почуваюся нездарою, дарма, 
Що в інстаграмі вчать, як бізнес запустити.

Я тисячу разів питаюсь : нащо? 
Мені писати оце все, вірші читати 
А потім просто підкоряюсь, як пропаща
Своїй душі, що листку навчилась не мовчати.

В мені нема маркетингу ні краплі
Я - просто руки, просто інструмент, 
Який у світ несе свої каракулі,
Щоб словом комусь помогти в якийсь момент.

Я хочу грошей, як і більшість з вас
Я заздрісна, осудлива скотина 
І тільки моє слово і талант
Допомагає залишатися людиною 

Допомагає вірити ще якось в себе 
Не бігти там, де радо біжать всі
І не боятися, що ночуватиму під небом 
Не маючи ні гривні при душі. 

Я бігла за кордон по свою мрію 
Щоб назбирати грошей на пісні
Багатства, - наче вітер в полі віяв. 
Я бачила той успіх лиш ввісні 

За чим тоді я гналась, і тепер? 
Бо після присмак : наче все даремно
Той хто в погоні жив, а потім вмер-
Нічого не забрав з собою в землю...

...Крім спогадів, і може щось залишив по собі 
В людських серцях, що збережеться довше.
Хоч нерухомо лежачи в гробі, 
Все ж встиг зробити комусь щось хороше. 


Тільки емоції дають відчути - я жива
Ти бачиш, кожен день згорають зорі?
Завтра не всі відкриють очі вдосвіта 
Мементо морі. Завжди мементо морі.

17/05/2021 

"9кв м"

Життя застрягло в 9-ти квадратних метрах 

І не виходить за межі міста. 

Я ховаюся у нетрях. 

Ліплю себе з іншого тіста. 

Пам’ятаєш, як ти боялась, 

Коли здавала іспити? Вперше цілувалась?

Коли заснути не могла, бо намагалась  

Підготуватись до важливої розмови. Ти вагалась. 

Що залишилось від хвилювань?  

Тільки спогад, і менше нервових клітин. 

Страх не виправдав своєї суті і страждань. 

Без нього зумієш намалювати багато картин.

16/05/2021

"Правда"

Я не зможу вилікувати тебе своїм віршем.

Лиш зайвий раз надавлю на болюче.

Не вкрию захисним плащем.

Тільки слово можу кинути колюче.

То слово заболить десь всередині 

Чому? Та по одній постійно причині:

Правда загляне тобі в очі. 

Вона болить. І битись хоче.

Правда болить, бо люди відкидають. 

До останнього дверей не відкривають, 

Замилюють чим хочеш собі очі

Аби не бачити її. Ту правду вовчу.

Вона не зла. Правда не може бути злою 

Просто, її так нарекли колись. 

Правда гола, віддала свою зброю. 

Брехня оділась в перли, сміючись. 

Ти пахнеш літом. хочеш просто щастя 

(Хто я? Я просто поетеса. Просто Ася.)

Так вже склалось: в щасті кожен сам за себе 

Я словом можу тільки підштовхнути.

А далі все залежить лиш від тебе.

16/05/2021

"Шизофренічка"

Я колись боялась самоти,

Боялась залишитись наодинці.

Хто б міг подумати, що серед пустоти 

Все ж втримаюсь на волосинці? 

Ми здружились: я і моя самота.

І, розваливши світ ілюзій,

Зрозуміла, що я не свята 

І, наразі, краще без друзів. 

Пустота поступово зникає

Приходить багато питань:

Врешті, що я про себе знаю? 

Хто я така, чорт забирай? 

Що я люблю?

Що хотіла б робити? 

Я все ж таки рівна нулю? 

Чи здатна прекрасне творити? 

Я починаю дружити з собою 

Нам, часто, буває весело.

Потім я злюсь і картаюсь виною 

За лінь і  всяку депресію.

Я була зайнята людьми, 

Не було часу думати про себе.

Нарешті, в тиші. Серед пустоти,

Яку всі так бояться. Бачу трохи неба. 

Мабуть, ти пам'ятатимеш мене,

Як поетесу-шизофренічку,

Що намагалась розбиті частинки себе, 

Якось, скласти в єдине личко.

14/05/2021

 "Марта"

Вночі, не вмикаючи світла,

Вона спускалась по сходах вниз.

Марта була непомітна,

Втамувати хотіла каприз.

Спустившись тихенько на кухню, 

Відкривши маленьку ничку,

Простягнула голодну руку 

На третю верхню поличку.

Блаженний смак насолоди.

Марта їла  «закладку»

Що від стресів принесла свободу. 

І зжувала свою шоколадку.

13/05/2021

"Єдиний крок"

Моя кров гусне від страхів, 

Що нависли темною хмарою.

Найгірше відчуття на Землі - 

Це почуватись нездарою. 

Почуватись нездатною зробити крок,

Щоб хоч якось змінити положення.

Хоча знаєш, що - один єдиний стрибок

Дасть твоїй казці продовження.

Ти не одна боїшся. 

Не в одної тебе існують сумніви,

Ти не одна на себе злишся 

І, часом, вважаєш себе нерозумною.

Я хочу нам повторити разок: 

Яке б там ми не прийняли рішення, -

Не буває в житті помилок. 

А кожен вибір нас робить сильнішими.

13/05/2021

"Смола"

Інколи, двом в квартирі

Стає вже занадто тісно:

Вони давно не живуть у мирі,

А в їхніх душах нестача кисню.

Здавалося б вихід простий:

Зібрати речі і просто роз’їхатись. 

А діти? Квартира? СудИ?

Їм хотілось би всього здихатись.

Діти виростуть. Квартири поділяться.

СудИ можуть мати кінець. 

Та нічого ніколи не зміниться 

Між двох озлоблених на життя сердець. 

Вони про себе нічого не знають:

Бодай би те, що люблять терпіти, 

Люблять жалітись. ТомУ і скидають 

ВинУ, що їх стримують діти. 

Людина так легко знаходить причину,

Аби не іти на ризик,

Постійно скидає на когось провину. 

Безповоротно летить донизу.

Вчепившись зубами за матеріальне- 

Відсудити останню копійку,

ЗагрОбити нерви, здоров’я ментальне, 

Але виграти курячу бійку.

ПротЕрли нерви свої до дирОк,

Їхній розум смоли темніший.

А зробивши раніш в невідомість крок 

Все могло би скластись по-іншому.

12/05/2021

"Риба"

Я навчилась орудувати пером, 

Щоб думки, якось, вплести до слів. 

І зараз іду значно  іншим шляхом, 

Ніж більшість моїх вчителів.

Вже ніколи не буде так, як раніше: 

Не повернути людей,

Не повернути злети успішні,

І болючі падіння ідей. 

В якийсь момент все пішло шкереберть! 

Мій погляд змінив свій кут. 

Старому життю прийшла смерть. 

І тому я з тобою тут.

Я дивлюсь на світ згори: 

Бачу людей в напрузі...

Я не вилажу з нори,

І не заводжу друзів.

По гороскопу типова Риба

Інтроверт і, зазвичай, флегматик 

Мені легше розправити крила,

Коли ніхто мене більше не бачить.

11-12/05/2021

 "Сократик"

Марічці з дитинства батьки толкували: 

"В шоу-бізнес потрапили всі через ліжко" 

Хто їм сказав? Вони просто "ЗНАЛИ" 

Зіркою так і не стала Марічка. 

Оленці товкмачили трохи інше:

«Щастя - в роботі в стабільності» 

Вона це "ЗНАЛА", та хотіла щось ліпше,  

топившись  в своїй дебільності. 

Надійка росла в сім’ї критиків 

Вони "ЗНАЛИ" чужі помилки.  

Лиш чужими кістьми омитими

Були повні їх тарілки.

Ці три дівчинки тішились "мудрістю".

Хто зна, як би склалось життя, 

Якби вони не вірили дурості, 

Відмовившись від цих тупих "знань". 

Оленка пішла б в шоу бізнес

І без ліжка стала би зіркою. 

Не цьомавши дяді пісю 

Все ж змогла би стати великою.

Надійка пішла би на ризик 

І об’їздила б цілий світ.

Автостопом, без грошей, в кризу 

Передала б з Карибів привіт.

Надійка пішла би з дому, 

Шоби втілити своїх ідей.

Смакувала би власне життя з раціону, 

А не кості чужих людей.

"Я знаю, що я нічого не знаю"- 

І це не про фізику чи математику, 

Не про політику чи історію краю, 

Не про творчість і не граматику. 

Сократик би тішився моєму віршу.

Він знав, що люди хочуть чарівно, 

Щоб життя стало кращим і ліпшим, 

Сидівши на сраці рівно.

Жити за вченням когось чужого,

Про все і всіх знати.

А краще, як діти, включивши дурного

Життя не знати, а пізнавати.

10/05/2021

"Тримайся, дівчинко"

Читаю вірші, поки свіжі рани,

Поки емоції ще живі,

Поки не пізно своїми губами

Передати слова тобі.

Я вигоріла, витекла,

Мій попіл лежить на землі.

Уся вода моя висохла.

Може, випаде десь в дощі. 

Може, випаде, якось, росою 

І осяде в твоїй душі.

О, я б хотіла бути водою 

Твоїй втомленій голові.

Я б хотіла бути повітрям

Тоді, коли ти задихалась.

Ти станеш пишним суцвіттям! 

Тільки треба, щоб ти трималась.

08/05/2021

"Реалізм"

 Не відкидай реальність. Така вона є.

Це важко - навчитись приймати  правду, 

Бо все, що насилу тримаєш своє, 

Одного дня залишиться позаду. 

Ніколи не буде достаньо сил,

Щоби кращих усіх переплюнути.

В порівнянні, ти будеш, як калька, як тил.

На оригінал тільки можна "клюнути".

Це жорстокої  правди вірш,

Я крізь нього висловлюю задум:

Поки в свою унікальність  не віриш,

Ти завжди будеш позаду.

07/05/2021

 "Травень"

Травень. Жарко. 

Я чекала літа

Важкий рюкзак тягла до школи. 

Ех, та важка освіта. 

На останній парті можна було "заникатись"

Мені подобалось сидіти, малювати в зошиті.

Ніщо не передбачало стресів чи біди:

Контрольні всі написані, оцінки оголошені.

Вже байдуже, бо пізно виправляти помилки. 

Мені подобалось чекати літа,

Голодною зі школи йти додому, 

І абсолютно не розуміти,

Що чекатиме мене 7 літ потому. 

Мені подобалось писати вірші 

Про найстражденнішу любов на світі.

Займатись всім підряд, і що найгірше:

Не братись за найголовніше. 

Мені так душу гріє спогад:

Мій піджак вишневий, шитий, як на хлопця. 

У формі було жарко. 

Тільки погляд

В вікно: ставало легше від весни і сонця. 

Всі рахували хвилини останнього уроку.

Дзвінок. Свобода. Пережитий день.

Хіба я знала, що після 9-го шкільного року.

Я житиму усе життя, як головну мігрень?

Хіба я знала, що за партою навчусь

Бути найсірішою на світі мишею.

Чемною і чесною... ой Боже. Де женусь? 

Щоб чути всіх, крім себе? Бути тишею? 

Раніше мріяла творити шум,

Ловити кайф від сміху і розваг 

Щоб я була, як змінний струм.

Однак, упорядкована і впевнена в словах. 

Та це всього лиш мрії. 

Я вже й забула, як сміятись

Від ідей, що всі земні стихії 

Моїм рукам дитячим будуть підкорятись.

Вітер, хмари, і вода

Будуть слухатись мене, 

Моїх велінь і побажань...

Ех...дорослий жоден  не збагне. 

Ну де мені знайти ту радість 

Безтурботність дій, думок?

Я потопаю в маскараді своїх же масок.

Жми курок. 

Не зупиняйся вже, Всевишній. 

Мені всього лиш 23,

А я не знаю нащо жити 

І, як я маю далі йти.

Добий мене! Ці довгі ночі...

І вічні докори сумління, 

Що мало роблю, неохоче. 

Ті мої вічні скавуління.

Від себе ж гидко! Скільки можна

Жалітись вічно на життя,

Що несмілива, неспроможна 

Зробити й крок у відчуття? 

Колись це станеться я знаю. 

Сподіваюся, без болі.

Зробити крок сама наважусь, 

А не під гострим дулом долі.

06/05/2021

"Останній крок"

Мені здається, я би все віддала, 

Щоб страждання не було моїм натхненням, 

Щоб моя душа не була важка

І, врешті, знайшла спасення. 

Щоб не було багато зайвих страхів 

І мрії були невагомими.

Щоб, все-таки, більшість моїх віршів

Ще за життя мого стали відомими. 

Я не хочу бути блазнем і клоуном 

Для людей, що не хочуть чути.

Для них я назавжди залишусь бовдуром, 

Що не може донеси суті. 

Я боюсь, що нікому не треба думок, 

Моіх і не знайду по духу подібних 

Щодня я роблю останній крок 

Щоби бути людям  потрібною. 

05/05/2021

 "Жінка"

Я задумалась про жінку 

Не конкретну... Радше, про жіночність 

Що має запах синього барвінку.

Що про душу скаже непорочність? 

Це звісно, що про наболіле

Бувало шкодувала, що не народилась хлопцем,

Щоб мене не соромили за те, що посміла 

Піти проти правил. 

Чужих.

Це ж, як злочин. 

"Ти - дівчина, тож маєш боятись, 

Що може тобою хтось скористатись".  

Чи дитині би хтось про секс розповів? 

Звісно, що ні. Це божий сором і гнів.

Це сором... Тому я тримала огиду 

До поцілунків, обіймів. 

Боялась людського стиду 

За любов підліткову наївну. 

Ти ростеш і боїшся, що хтось 

Може використати і залишити.

Начебто, ти - предмет чи щось.

Лиш не людина, що й сама зможе вижити.

Зможе зі всім дати раду,

Зможе знов полюбити, 

Позаду залишить зраду

І не стане себе винити, 

Що пішла проти правил чужих,

Не слухала релігій, традицій

Без почуття вини.

Життя воно ж без репетицій. 

Ти скажеш: я схожа на феміністку.

Нарікай, як хочеш до віку...

Але жінка - це значно більше ніж кістка,

Чи додаток до чоловіка.

01/05/2021

"Непомічена"

Мені не хотілося б 

Залишитись непоміченою.

Від хвилювання нічого не зміниться,

Але вірші відганяють пригніченість

Я не хочу бути циркачкою, 

Розкидати жарти колючі.

Люди не вміють сприймати правди, 

Бо вона, зазвичай, болюча. 

Я не хочу залишитись поетесою

Лиш єдиного славетного вірша.

Може, будуть не визнані всі решта,

Та жоден свій вірш не забуду я.

Я не мрію бути клоуном 

На поводу у публіки.

Це не дає задоволення. 

Як тимчасова розважальна рубрика.

Я хочу в собі зберегти щось вічне

На що ніколи не вплине ні час, 

Ні люди, ні гроші, ні земне, ні космічне.

Свій компас і душу візьму про запас.

01/05/2021

"Віра в себе"

В мене є ще один страх:

Не хочу прокинутись і зрозуміти, 

Що я поетеса одного вірша.

І кращого мені не зуміти. 

Єдине, що тішить в такому випадку -

Це лиш те, що не знаю майбутнього. 

І тримаю всередині єдину згадку:

Віра в себе мене робить могутньою.

30/04/2021

"Руся"

Руся жила ближче всіх,

Але приходила остання.

Перший урок - кожен, як міг 

На алгебру вставали з рання.

"Вибачте, трохи спізнилась!" 

"Ти шо, жартуєш словом ТРОХИ? 

Ти на годинника дивилась? 

Не дитина! Катастрофа!

Я кожен день з задуп'я міста 

Їду зранку на уроки 

І приїжджаю вчасно, звісно. 

Тобі ж - до школи йти два кроки.

Тобі будильник подарую! 

Та я встаю о шестій рано, 

Наварю їсти, кота нагодую, 

І чоловіка на роботу відправлю!" 

Клас мовчить. Їм би у вуха затички.

Руся спізнилась на три хвилини.

Всім головне, що математичка

Замість алгебри веде виховну годину.

30/04/2021