Межі

​

Не кожна жінка домогосподарка

Не кожна жінка кухарка

Є жінка, що зброю тримає

І, можливо, керує танком. 

Не кожен чоловік солдат. 

Не кожен відчуває себе воїном, 

Щоб взяти в руки автомат, 

Міняючи вперто набої.

Я б хотіла бачити свою країну

Здоровою психологічно, 

Де усім є місце, де всіх розуміють

І не травлять цинічно, публічно

За те, що ти трохи інший:

Виконуєш свою місію.

Не гіршу, ніж в інших, не ліпшу

А просто- свою. Без компромісу.

Я б хотіла, щоб всі розуміли,

Що ми не можемо бути однакові,

Що всі по своєму натерпілись 

І всі по-своєму сотні раз плакали. 

І не можна казати, що хтось більше, чи менше, 

Бо в кожного свої уроки.

І якщо інші, ніж в тебе,- не значить що легші. 

Досить дивитися в різні боки, 

Щоб шукати лиш вади в чужих.

Не помічаючи свого болота, 

Яке затягує в пекло, вниз.

А ти не бачиш через свою глупоту.

Я б хотіла, щоб ми поважали

Роботу, яку робимо всі порізно.

Хоч на паралельних  фронтах, та щоб не забували:  

Ми деталі єдиного механізму.

Я усвідомила для себе тепер,

Що у війні ти мудрим бути не можеш.

Ти не можеш судити живих, чи тих хто вмер,

Наче люди в твоїх руках, а не в Божих.

Тільки в себе ти можеш заглянути,

Бо ти обмежена своїм мозком і  тілом.

Чиїсь дії, думки, які хочеш «забанити»ф -

Це абсолбтно не твоє діло.

Тобі підвладні дві руки, дві ноги.

Ти можеш ними користуватись.

Ти можеш скласти  свої думки 

І спробувати в них розібратись 

Але й це буде дуже важко...

То як можна залізти в чужу голову,

І сказати що - правильно, а що - аморально і страшно.

Це так нерозумно і соромно...

Бо я так хочу, щоб мене не судили,

Але перша осуджую інших,

Не знаючи, що вони пережили.

Вішаю ярлики поспішно.

Я просто вдячна людям на фронті, 

Які готові померти за свою ідею,

Які в тому пеклі, серед мертвої плоті 

Ідуть до кінця за нею.

Я вдячна тим, хто виконує своє призначення.

Просте і, може, іншим непомітне.

Твоє життя має велике значення.

І перед людьми ти не мусиш писати звіти 

Ніхто не повинен заслужити любов, 

Бути блазнем, щоб сподобатись народу.

Любов до себе не має ніяких умов 

І не має залежати від людських слів і погоди.

Ти фізично обмежена своїм тілом,

Щоб не лізти в чуже життя.

Ти - єдина, над ким маєш владу на зміни.

Цього вчить мене зараз війна. 

25.04.2022

Караван

​

Тебе суспільство завжди готове розіп’яти.

Тільки, дай їм хороший привід:

Перестань, як вони, на публіку грати, 

І стань собою в загальній картині .

І на тебе одразу ж накинуться,

Бо на темному полотні, 

Ти будеш жовтою плямою, на яку усі дивляться

І схочуть виляпати в багні, 

Щоб ти злилась на їхньому фоні.

Це чудова захоплива гра,

Коли слухаєш не думки в телефоні, 

А свої відчуття. 

Але собаки завжди будуть гавкати, 

А караван буде далі іти.

Ти можеш, спочатку, трохи поплакати, 

Але твоя душа не для них:

Вона завжди буде для вільних, 

Які думають головою

І ковтають життя повільно,

Проживаючи свою долю. 

Тебе стадо готове втоптати, 

Лише сформулюй свою думку.

Лиш скажи щось інакше, ніж вони звикли читати.

Скажи не погане, і не хороше. 

А просто те, до чого не звикли-

Це причина, щоб тебе розпорошити... 

але для тебе це новий виклик .

Для тебе це привід, щоб стати сильнішою.

Бо це твоя суть. Твоя гра розпочалась, 

Щоб ти стала від суду людського вільнішою

І ніколи від них ламалась.

Бо ти все обертаєш на свою користь.

Ти гравець в своїй грі, а не жертва.

Так багато людей, звідусюди говорять, 

Що в тебе не має серця... 

Однак, знай, що любов до себе 

Не залежить від жодних обставин:

Від жодних слів, що зжимають ребра 

І сиплять на тебе травлю.

Це все не має значення, 

бо ти знаєш для себе хто - ти.

А чиєсь суб’єктивне бачення-

Лиш наслідок фантазії чужої голови. 

Завжди будуть схожі по духу.

Головне- їх в житті віднайти. 

Поруч завжди літатимуть мухи, 

А караван буде далі іти. 

23/04/2022