Мрії

​Хтось розкажіть мені, 

Що таке «мрії»?

І чому вони не збуваються?

Чому люди в дитинстві їх так леліють, 

А потім - поволі прощаються.

Може неправильно загадали ?

Карту бажань не склали?

А в мене тих карт було, десь, з десяток. 

Я писала там мрії і мудрі цитати,

Які мали б мене надихати ...

А може вони не збуваються,

Бо ми занадто мало зробили? 

Ні, але ж начебто, власне, старалися:

На кроки маленькі  велику мрію ділили,

Щоб помалесеньку, та й дійти.

Але... як завжди, щось пішло не так.

В дитинстві ми всі: космонавти, зірки,

А зараз - сірі мишки по кутах.

Мрії - це що? І звідки вони?

Вони справді з глибин душі?

Чи це бажання, нав’язані кимось крутим,

Через мудрий рекламний хід? 

Чи це з дитинства тягнеться мрія,

Яка ще досі чомусь не збулась...

Тому що: «Не так якось склались події!»

«Якби можна було, я б все зробила не так!»

Тільки, так не буває. І ніколи не буде.

Це болюча зустріч з реальністю,

Коли ти бачиш, як можуть інші люди.

Вони, наче, близько до досконалості

Наче, знають секрети щастя,

«Роби, як вони, і в тебе все вдасться!»

А може «мрія» - то не зовсім вірне слово?

Може її неправильно назвали? 

Може, суть цього слова опише чудово 

Те, на що ми так сподівались?

Сподівання. 

Ось воно. 

В яблучко.

Сподівання, які не збулись.

Ми тримаємо їх, як у баночці 

В надії, що, МОЖЕ, КОЛИСЬ

Та баночка опустіє,

Бо всі сподівання, (себто мрії)

Здійснились, завершились, збулись!

Може, і справді - колись?

То все ж таки, що таке мрії?

І чому вони не збуваються?

Ми захворіли на фальшиві надії.

Без них було б легше дружити з реальністю . 

20/08/2022

«Дохла» риба

Мені можна бути непомітною,

Не з тих, що на червоній доріжці «хвостами виляють»,

Бути не вишуканою, не елітною.

Мені можна. Я собі дозволяю.

Мені можна одіти червону сукню,

Коли буде для того настрій.

Хоча, мабуть, я почуватимусь скуто,

Бо не щодня одягаю туфлі шпилясті.

Мені можна приймати рішення,

Які для інших будуть безглуздими.

Врешті, якщо хтось з них тебе засоромить, 

То як їх можна назвати друзями? 

Мені можна не виправдовуватись

За своє простеньке життя,

За те, що не хочу зронити і слова,

Чи за те, що стала якась «не така».

Чи за те, що більше нічого не хочу.

Просто дивитись на світ.

Просто сидіти в своєму пісочку,

Ліпити пасочки, замки пусті.

Коротати свій час, щоб він йшов непомітно.

Засипати без жодних думок,

Бо втомилась думати багато, без фільтру.

Я втомилась. Хіба це не ок?

Я можу побути дохлою рибою,

Що не противиться течії,

Живе життя не сповнене інтригою,

А просто, як спостерігачі.

Дивиться, пливе, живе,

Не шукаючи всесвітнього сенсу,

Чому все іде, як іде.

Без запитань, і без інтересу.

Хм, мені вдалося нарешті спинитись,

А то постійно шукаю, шукаю,

Боячись в чужих очах оступитись.

А тепер можна.

Я собі дозволяю.

12/09/22