Дзеркало

Дзеркало

Я відкрию тобі один секрет:

В мені тече різних народів кров. 

Якщо скласти точніший портрет -

Двох сусідніх Україні держав і мов.

І я вже уявляю, як кипить

ненависть в націоналістів,

Як хтось зубами злісно заскрипить

Коли скажу: я пів напів - польська і російська .

І склалось так, що я посередині 

Народилася між двох держав,

Де прабатьки мої зустрілись. 

Напевно, Бог так забажав.

Я звикла говорити українською 

Із вкрапленням суржику.

Я звичайнісінька львівська,

Яка слухає різномовну музику. 

І знаєш, пишучи свої вірші,

Я пишу мовою зручною мені,

Якою я звикла думати в тиші.

Вона комфортна моїй голові.

Особливо, останнім часом, 

Коли долучається все більше людей,

Мені прилітають фразочки часто,

Типу: «Дякую за український контент»

Мене щоразу, як струмом по тілу

Бо складається неприємне враження,

Що пофіг, про що я говорю по ділу- 

Вони бачать лиш моє зображення. 

Вони слухають, але не чують.

Вони, навіть, не вловлюють суть.

Вони на український контент полюють,

А все решта для них - каламуть.

Якісне, чи неякісне - неважливо

Головне не суть, а картинка:

Красива дівчина, з виду щаслива

Але то єрунда... головне - українка !

Наче я вибирала, де мала народитись

І з наміром на вірші вчила свою мову.

Ні! Це, як правила гри! Я в Україні, а значить можу тут людям згодитись

Своїм талантом і своїм словом.

Але, людоньки мої шановні, 

Не чекайте від мене образливих слів,

В сторону інших народів.

Вся війна - у нас в голові.

Я про це пишу завжди,

І писала би будь-якою мовою,

Якою би дали мені згори.

Я просто погодилась на свої умови. 

Я не можу тобі вказати,

Що і як мені в комент писати.

Але прошу, влови мою суть.

Якщо не вловиш - в нас різний путь.

Я не збираю вибраних в блог українців.

Я вас не колекціоную.

Мені неважливий твій колір шкіри

І за кого ти голосуєш.

Мені неважливе твоє минуле,

І не цікавить твоє майбутнє,

Мені важливо, щоб ви мене чули

І докопались до суті.

Я хочу ловити душі,

А не політичних маріонеток.

Ти нічого мені не мусиш

І за твоє походження, не накладу на тебе вето.

Мені начхати на твій статус в суспільстві,

твій гендер, ти буддист, чи єврей.

Я не кучкую в блозі націоналістів.

Я збираю біля себе Людей.

Людей з великої букви, 

Які не хочуть жити, як зомбі.

Це діти душі і духа,

Які не шукають щастя лиш ззовні.

Я стараюсь ще якось пояснити,

Щоб мене зрозуміло більше людей...

Але про що іще говорити?

Хто хотів, той збагнув ще з перших куплетів.

І все, що я намагатимусь довести -

Вже не матиме жодного значення 

Для тих, хто хоче таких, як я, замести,

Бо в них своє субєктивне бачення.

Чомусь прийшло натхнення на такі рядки.

Мабуть, для того, щоб просіяти тих, хто зібрався,

Щоб той хто не згоден - міг на вихід піти,

А той хто зі мною - щоб залишався.

Я люблю своє місце, мову, життя

І не хотіла би інших умов.

Формула щастя - досить проста,

Як і проста любов.

Любов, що не хоче змінити інших.

Любов, що має завжди на меті

Своє життя зробити цікавішим,

А не ритись в чужій голові.

Любов що в першу чергу до себе.

Вона може творити немалі чудеса.

Не силує когось: «роби, бо так треба»

Бо не ґвалтує себе сама, 

Поважає вибір чужої людини 

Бо завжди поважає і свій 

Світ - це дзеркало всередину.

То що показує тобі твій? 

16/10/2021