В порядку

​Давно пора зрозуміти, 

Що ти не «не така», а просто інша.

І з тобою усе в порядку.

Ти не гірша від когось, не ліпша.

Ти просто така, як є. 

І цього вже предостатньо,

Щоб не картати себе за це.

Не принижувати, не цькувати.

А знаєш, ти ж старалась зрадити собі,

Щоб, наче, стати крутішою 

Бо для того, щоб бути як всі

Треба займатися тим, що й інші.

Щоб не почуватися гіршою,

Треба жити не з відчуттів,

А за порадами, що їх радять «мудріші»

Та хто їх «мудрими» наректи зумів?

Так от, ти собі намагалась зрадити,

Щоб досягти однієї цілі:

Щоб тебе по голівці захотіли погладити

І дивитися косо не сміли.

Але тобі не вийшло по чужій конструкції 

Бо чужий шлях дається нелегко.

Ти, наче, робиш усе по інструкціі,

А результат ще ооой як далеко!

(Хоча інші, зробивши те саме,

Вже досягли всіх висот.)

І ти сидиш і думаєш: «а власне,

Може, то я такий ідіот,

Що мені це все не виходить».

І це, звісно, дуже бентежить.

«Може, легше піддатися власній  свободі

Й робити те, що мені належить?»

- і це було б найкращим рішенням
У завершенні цього вірша.

Але я не напишу, бо це твоя історія

І кінцівка має бути твоя.

Я б хотіла отримати відповідь скорше

На те, чому успіх у світовій метушні

Вимірюється кількістю грошей, 

А не станом душі ? 

06/11/22

Одна ціль

​Якщо тобі забороняють говорити,-

Тоді співай, танцюй, пиши.

Є система, що змушує нас коритись,

Закриваючи нам роти.

Нажаль, це не століття любові.

Навіть, храми не сіють любов. 

Якщо ти не вимагаєш крові, 

Тоді для натовпу ти - ніхто 

Ти - ніхто, ти - ніхто... для чужих людей.

Єдина помилка вважати, що

Якщо ти ніхто для їхніх тіней,

То для себе - ти також ніщо.

Тисячі років цивілізація росла,

Щоб людське життя продовжити і вберегти?

Як найвищу цінність поставити на п’єдестал 

І дати право великим, малим,

Прописавши в конституціях, статутах,

Що людина має право жити...

Право є, та вибору нема.

Тільки добро чужеє боронити.

Бо своє давно б віддав, роздав,

Аби лиш тільки дали право жити.

Мабуть не страшно помирати,

Знаючи, за що ти душу віддаєш.

Та гріх - це маніпулювати

поняттями, які під благородним соусом на стіл даєш,

Щоб люди їли, й душі віддавали.

Начебто, за правду, самі того не знали,

Отримавши посмертно нагороди,

Які самі ніколи не вдягнуть собі на  груди. 

То в чому сенс життя, я все шукаю...

«В житті!» - мені відповідають.

Так чóго ж то життя вартує,

Якщо людина вже ним не керує?

Якщо людина мріє відчути важливість, 

Змінивши довкола світ 

Змінивши історію, країн території,

Не змінивши нічого в собі.

Ставши  рабом системи,

Вважаючи це свободою.

Кому тепер вірити- це суцільна дилема, яку зрозуміємо тільки згодом.

Зрозуміємо, що єдина людина,

Якій ще є якийсь сенс повірити - 

Це та, що живе всередині.

І не бажає тебе перевірити.

Не хоче брати тебе на понт,

Твоє життя, як розмінну монету.

Вона хоче для тебе простих умов,

Щоб ти прийняла цю естафету

І прожила життя. Бо поки жива,

Ти ще здатна щось добре зробити,

Коли в могилі лежатимеш, як інші тіла,

Тільки одна буде ціль - зігнити. 

13/08/2022

Мрії

​Хтось розкажіть мені, 

Що таке «мрії»?

І чому вони не збуваються?

Чому люди в дитинстві їх так леліють, 

А потім - поволі прощаються.

Може неправильно загадали ?

Карту бажань не склали?

А в мене тих карт було, десь, з десяток. 

Я писала там мрії і мудрі цитати,

Які мали б мене надихати ...

А може вони не збуваються,

Бо ми занадто мало зробили? 

Ні, але ж начебто, власне, старалися:

На кроки маленькі  велику мрію ділили,

Щоб помалесеньку, та й дійти.

Але... як завжди, щось пішло не так.

В дитинстві ми всі: космонавти, зірки,

А зараз - сірі мишки по кутах.

Мрії - це що? І звідки вони?

Вони справді з глибин душі?

Чи це бажання, нав’язані кимось крутим,

Через мудрий рекламний хід? 

Чи це з дитинства тягнеться мрія,

Яка ще досі чомусь не збулась...

Тому що: «Не так якось склались події!»

«Якби можна було, я б все зробила не так!»

Тільки, так не буває. І ніколи не буде.

Це болюча зустріч з реальністю,

Коли ти бачиш, як можуть інші люди.

Вони, наче, близько до досконалості

Наче, знають секрети щастя,

«Роби, як вони, і в тебе все вдасться!»

А може «мрія» - то не зовсім вірне слово?

Може її неправильно назвали? 

Може, суть цього слова опише чудово 

Те, на що ми так сподівались?

Сподівання. 

Ось воно. 

В яблучко.

Сподівання, які не збулись.

Ми тримаємо їх, як у баночці 

В надії, що, МОЖЕ, КОЛИСЬ

Та баночка опустіє,

Бо всі сподівання, (себто мрії)

Здійснились, завершились, збулись!

Може, і справді - колись?

То все ж таки, що таке мрії?

І чому вони не збуваються?

Ми захворіли на фальшиві надії.

Без них було б легше дружити з реальністю . 

20/08/2022

«Дохла» риба

Мені можна бути непомітною,

Не з тих, що на червоній доріжці «хвостами виляють»,

Бути не вишуканою, не елітною.

Мені можна. Я собі дозволяю.

Мені можна одіти червону сукню,

Коли буде для того настрій.

Хоча, мабуть, я почуватимусь скуто,

Бо не щодня одягаю туфлі шпилясті.

Мені можна приймати рішення,

Які для інших будуть безглуздими.

Врешті, якщо хтось з них тебе засоромить, 

То як їх можна назвати друзями? 

Мені можна не виправдовуватись

За своє простеньке життя,

За те, що не хочу зронити і слова,

Чи за те, що стала якась «не така».

Чи за те, що більше нічого не хочу.

Просто дивитись на світ.

Просто сидіти в своєму пісочку,

Ліпити пасочки, замки пусті.

Коротати свій час, щоб він йшов непомітно.

Засипати без жодних думок,

Бо втомилась думати багато, без фільтру.

Я втомилась. Хіба це не ок?

Я можу побути дохлою рибою,

Що не противиться течії,

Живе життя не сповнене інтригою,

А просто, як спостерігачі.

Дивиться, пливе, живе,

Не шукаючи всесвітнього сенсу,

Чому все іде, як іде.

Без запитань, і без інтересу.

Хм, мені вдалося нарешті спинитись,

А то постійно шукаю, шукаю,

Боячись в чужих очах оступитись.

А тепер можна.

Я собі дозволяю.

12/09/22

Атас

​

Мені сказали колись: «Настя,

Не кожному по житті вдасться 

Стати шалено відомим.

То, певно, одиниці з мільйонів.

Хтось же має хмарочоси будувати 

І запускати ракети в космос.

А хтось має вулички підмітати,

Живучи дуже скромно і просто.

Років 5 я, мабуть, бунтувала.

Адже: «Це неправда, все в твоїх руках!

Ти надто мало працювала,

Якщо не вибила собі зірковий шлях»

Я хотіла їм довести, 

що це лише стереотипи.

Якщо людина мріє чогось досягти,-

Вона здатна світ змінити.

Тільки, не врахувала маленьку деталь:

Я хотіла змінити чужу думку 

Про себе, свій статус і силу. А жаль.

Я пішла не в тому керунку.

Стереотипи були. Це правда.

Та не в чужій голові, а в моїй.

Віра в те, що якщо я не вирвусь зі стада 

І не докажу, що все під силу мені,

Тоді марно я тут живу... 

Марно лиш трачу ресурси і час 

Якщо цілі великої я не несу,

То для чого це все?

(Просто атас)

Я б хотіла розвиватись семимильними кроками, 

Але мені не виходить.

Я засвоюю довго старі уроки 

В той час, як інші забирають золоті винагороди. 

Та все ж головна ідея не в тому, 

що якщо хочеш, то можеш сягнути хоч неба.

А в тому, що якщо не досягнеш,

То ким ти будеш для себе ? 

16/07/2022

Ти можеш

Ти маєш право бути неіделаьною.

Бути не першою, і не останньою

Не мусиш віддати останні сили 

Просто для того, щоб тебе полюбили.

Ти можеш бути повільною і лінивою,

Можеш не встигати будувати кар’єру,

Можеш не бути для людей особливою 

І нерви можуть горіти, як шмат паперу.

Ти можеш не картати себе за досягнення,

Яких ти не досягла .

Ти, як суддя, що призначає матеріальні стягнення 

І постійно дяє тобі тягла.

Ти свій найжорстокіший кат.

Тебе світ так гірко не покарає,

Як свою душу шмагаєш сама 

За те, що життя твоє десь минає,

А ти ще всього не досягла!

І, наче все найцікавіше відбувається там ,

Де тебе нажаль зараз нема

Бо ніяк не зловиш «той самий» шанс, 

Щоб вирватись в світле життя.

Ти не мусиш спішити. Дай собі час.

Дай можливість в собі розібратись

І зрозуміти свої почуття.

Що ховається за бажанням успішності?

За бажанням бути першою всюди? 

За бажанням позбутись невтішності

Щоб твою усмішку завжди бачили люди,

Щоб тягнулись за твоїм прикладом,

Захопились мудрістю і талантом .

Що ховається за бажанням великого? 

Бажанням бути серед людей діамантом ? 

Ти шукаєш любові, ствердження в світі?

Чи боїшся померти ніким? 

Ти хочеш довести у світлі софітів,

Що маєш право бути крутим? 

А ще десятки незнаних причин,

Чому тобі важко жити.

І ти маєш знайти свою.

Ти не маєш у світі постійно спішити.

Достатньо спитати душу свою :

Що її так болить?

Адже її не приймають з її мінусами 

І кожну вільну хвилинку, чи мить,

Її штурхають гострими патиками.

Адже вона - недостатньо класна.

Не така сильна, як інші 

Її порівнюють з кимсь «першокласним»

З кимсь хто, начебто, більше успішний.

Але ж... коли ж ти силу свою побачиш 

Якщо для себе нічого не значиш? 

Коли всі останні ресурси 

Тратиш на мінуси, а не на плюси?

Світ і успіх постійно втікатимуть.

Неможливо їх наздогнати.

Але лише до тих пір,

Поки ти будеш себе шукати

Назовні, а не в собі. 

06/06/2022

Межі

​

Не кожна жінка домогосподарка

Не кожна жінка кухарка

Є жінка, що зброю тримає

І, можливо, керує танком. 

Не кожен чоловік солдат. 

Не кожен відчуває себе воїном, 

Щоб взяти в руки автомат, 

Міняючи вперто набої.

Я б хотіла бачити свою країну

Здоровою психологічно, 

Де усім є місце, де всіх розуміють

І не травлять цинічно, публічно

За те, що ти трохи інший:

Виконуєш свою місію.

Не гіршу, ніж в інших, не ліпшу

А просто- свою. Без компромісу.

Я б хотіла, щоб всі розуміли,

Що ми не можемо бути однакові,

Що всі по своєму натерпілись 

І всі по-своєму сотні раз плакали. 

І не можна казати, що хтось більше, чи менше, 

Бо в кожного свої уроки.

І якщо інші, ніж в тебе,- не значить що легші. 

Досить дивитися в різні боки, 

Щоб шукати лиш вади в чужих.

Не помічаючи свого болота, 

Яке затягує в пекло, вниз.

А ти не бачиш через свою глупоту.

Я б хотіла, щоб ми поважали

Роботу, яку робимо всі порізно.

Хоч на паралельних  фронтах, та щоб не забували:  

Ми деталі єдиного механізму.

Я усвідомила для себе тепер,

Що у війні ти мудрим бути не можеш.

Ти не можеш судити живих, чи тих хто вмер,

Наче люди в твоїх руках, а не в Божих.

Тільки в себе ти можеш заглянути,

Бо ти обмежена своїм мозком і  тілом.

Чиїсь дії, думки, які хочеш «забанити»ф -

Це абсолбтно не твоє діло.

Тобі підвладні дві руки, дві ноги.

Ти можеш ними користуватись.

Ти можеш скласти  свої думки 

І спробувати в них розібратись 

Але й це буде дуже важко...

То як можна залізти в чужу голову,

І сказати що - правильно, а що - аморально і страшно.

Це так нерозумно і соромно...

Бо я так хочу, щоб мене не судили,

Але перша осуджую інших,

Не знаючи, що вони пережили.

Вішаю ярлики поспішно.

Я просто вдячна людям на фронті, 

Які готові померти за свою ідею,

Які в тому пеклі, серед мертвої плоті 

Ідуть до кінця за нею.

Я вдячна тим, хто виконує своє призначення.

Просте і, може, іншим непомітне.

Твоє життя має велике значення.

І перед людьми ти не мусиш писати звіти 

Ніхто не повинен заслужити любов, 

Бути блазнем, щоб сподобатись народу.

Любов до себе не має ніяких умов 

І не має залежати від людських слів і погоди.

Ти фізично обмежена своїм тілом,

Щоб не лізти в чуже життя.

Ти - єдина, над ким маєш владу на зміни.

Цього вчить мене зараз війна. 

25.04.2022