Молитва

​На кухні говорити з Богом 

І пити чай о першій ночі. 

І мало у мені святого,

Щоби просити в Нього помочі.

Та, все ж, я спробую. Вже всоте.

А щиро, може, й вперший раз:

Щоби ні люди, ні істоти 

Потоком їх ідей та фраз 

Не збили мене з власної дороги.

Знаєш, є картинка

Від якої я далеко,  Боже.

І я веду з собою монологи 

Про те, що щастя не у тій картинці. Може.

Про те, що мені треба трохи сил,

Щоб не картати себе вкотре за невдачі

І зрозуміти врешт, яким був твій посил,

Коли Ти слав мене на землю без удачі . 

А, може, й з вдачею, яку вже тут я на землі згубила.

Я точно знаю: в мене був потенціал,

Коли дитиною я, що хотіла - те й робила

І міцно гонор свій тримала, як штурвал.

Я не питала хто я, і чому живу.

Яка у мене місія, чи план?

Чому я народилась саме тут?

Чому з такими рисами душа ? 

А зараз час спитати. 

Ні, не так. 

Я знаю хто я і чому живу.

Я знаю чого хочу, що люблю.

Але одне «але». Одне «однак».

Картинка. 

Чужа картинка ідеального житт. 

А моє, ну знаєш, геть неідеальне! 

І якщо послухаю чого хоче душа,- 

Зміни будуть важчі і тотальні!

Однак це будуть МОЇ  зміни!

І буде геть не так, як «книжка пише»

Це буде невідомість, сльози, рани на коліні

І страх впасти лицем в болото глибше. 

Та, все ж, це краще,

Ніж старатись жити не своє життя,

Яке й не призначалося мені ніколи.

Це історія якогось чужака.

Мене чуже пальто лиш робить кволою. 

От і поговорили , Боже.

Дослухаюся до Твоїх порад 

На мене це, як завше, схоже:

Боюсь довіритись собі, бо повна вад.

Як добре, що ти дав людині душу 

І через неї можна перекинутись з Тобою 

Хоч словом, хоч віршем, щоб зрушив

Картинку, що не дасть бути собою. 

1:00-2:06 

21.10.23