Цирк

​«Цирк»

«Якщо дітей не змушувати вчитися,

То, що з них колись виросте?

Так найлегше на дно скотитися!

Без статусу, без значимості!»

Так цікаво, що найбільше бояться майбутнього 

Саме ті, хто не йшов на ризик.

Хто йшов по схемі покірно і смутно,

Не слухавши свої капризи.

Найбільше бояться зійти на обочину

Ті, хто ніколи не сходив.

Ті, в кого мозок на єдине заточений:

Стабільність ціною свободи.

Найбільше бояться опинитись на дні

Ті, хто ніколи його не бачив.

А якщо й бачив, то не зрозумів

Для чого те дно і, що воно значить.

Ти втікаєш від істинних своїх бажань,

Бо думаєш, що опинишся в скруті.

Ти йдеш на поводу у страждань,

Бо боїшся власної суті.

Ти соромишся бути людиною

Простою, без 7-ми вищих освіт,

Спуститися до примітивного -

До рівня своїх відчуттів,

Де можна прожити життя не за схемою.

Не так, як книжка пише.

Не складеною кимсь за тебе системою, 

А піти цікавіше і глибше.

І слухавши в церкві сотні разів 

Очима дитячими ранніми, 

Як ти для себе тоді зрозумів, 

Що «перші стануть останніми»?

А ті, що вкінці - будуть першими.

Для тебе це, як змагання? 

Думаєш той, хто прикинеться меншим

Заслужить всесвітнє визнання? 

Ти знаєш, відверто кажучи,

Я думаю справа геть не в покірності:

Коли ти прогинаєшся, прагнучи,

Здобути святість, подати приклад вірності.

Ти не граєш нікому на публіку.

Припини хоча б для себе цей цирк.

Це твоя гра внутрішня.

Ти - підопічний, і ти - командир.

Ти і Адам, і Єва.

Ти собі Каїн і Авель.

Ти єдина своя проблема

І своя свобода від правил.

То, щоб стати для себе першим,

Щоб стати для себе щасливим

Не дивися на свої звершення.

Побудь собі примітивним.

Бо, зазвичай, звання і титули,

Здобуваються, щоб інші позаздрили, 

Щоб всі сиділи з ротами розкритими 

І брали приклад, бо ти всіх вразила.

Так от, хотівши бути першою,

Для очей людських «зіркою ранньою»

Ти ззовні всіх перевершила,

А для себе стала останньою.

Страшно бути інакшою,

В суспільстві, де всі кар’єристи.

Страшно бути ледачою,

Коли навколо одні культуристи.

Страшно не виправдати сподівання,

Які застигли в батьківсих очах.

Ну що ж, тато і мама, 

Я, мабуть, виросла інша ніж ви бачили в  снах.

Люди тримають фокус на успіх

І рахують речі здобуті.

Замість того, щоб просто навчитися «бути»

І не боятися власної суті.

27/11/21

В‘язниця

Бувало в тебе, коли прикинувшись зранку 

Ти сидиш за ранковим чаєм , чи кавою 

І залипаєш десь в вікно за фіранку,

Завмерши всім тілом і всією своєю поставою?

Це відбувається випадково

Тобі, навіть, не хочеться кліпнути оком,

Щоб не збити цей стан невагомості 

І Не прогнати його ненароком .

Це триватиме може 5 секунд може більше: 

Така недовга мимовільна  пауза,

Коли в голові пусто, а світ наче рухається повільніше.

І жодної картинки в голові, жодної фрази 

Таке буває рідко, але якщо б раптом 

 Хтось зайде на кухню і спитається :

«Про що задумалась уважно?»

Ти не зможе пояснити, бо думки розбігаються ...

Знаєш є моменти, коли хочеться сміятися

До болю в животі.

є миті, коли хочеться забуватися

І ридати в своїй самоті.

А буває, що не відчуваєш нічого:

Тобі не дуже хочеться балакати,

Нема сил, щоб посміятися з жарту чужого, 

І ніщо настільки не зачепить, щоб поплакати.

Наступить той цікавий день, 

коли ти настільки скучиш за будь-якими  емоціями,

Що, навіть, сльози від сумних пісень

Будуть солодкі, як вишні у власному соці.

Що дасть тобі такий смак,

Як не відчуття нової пригоди?

Не обов’язково бігти за кордон, чи за межі свого двора 

А Всього лиш зробити крок до своєї свободи.

Знаєш, всі ми поки що гості.

І поки ходим по цьому будинку земному,

Який сенс без радості зношувати свої кості,

Якщо все-рівно  доведеться повертатися додому?

І чим далі ростеш, гнеш спину за гроші

Тим глибше таки усвідомлюєш,

Що час і здорова спина - то найдорожче.

І мозок врешті суть життя потрохи вловлює

Що не настільки важливо, чи знайшла ти талант,

Чи стала сімейною людиною,

Ти м’ясник чи ти музикант 

І скільки маєш нагород за спиною,

чи маєш на кого переписати хату

(Через яку, власне, й спина горбата)

Яка різниця куди після смерті піде  все твоє сміття,

Якщо в житті твоєму було мало життя?

Коли немає чого сказати,

Не старайся словом оправдатись,

Чи від пауз незручних ухилятись...

Це не обов’язково, можна й помовчати

Можна Позалипати десь в вікно

Або, не кліпаючи, дивитись в одну точку. 

Ти можеш пити не чай, а дороге італійське вино,

Смакуючи його по ковточку.

Ти можеш жити як хочеш, уявляєш?

фиркнеш, і скажеш: «Теж мені, новина!»

Тоді чому ти ще досі страждаєш, 

Якщо ця істина настільки проста?

19/11/21