Овечка

Людина переплутала поняття

Щастя і багатства,

Вважаючи, що це одне і теж. 

Її думки заплутались в лататті 

І по поличках ті думки ніхто не розкладе.

Базові заводські налаштування,

Які сидять в людині  

Це жити в достатку - велике бажання, 

І бути просто щасливою. 

Це все правильно, звісно.

Але тут малесенький нюанс:

Достаток і багатство пов’язані тісно,

Але між ними є дисонанс.

Бо бути багатим - це володіти грішми. Бажання ще і ще їх  здобути.

Це прагнення крутить тобою найбільше  

А, отже, це гроші тобою керують, по суті.

Хм, а достаток - до істини ближче,

Бо він починається завжди з голови.

Чим більше всередині вітер свище - 

Тим більша потреба в речах золотих 

Я знаю, ти хочеш сказати, 

Що:

«Гроші на себе теж треба мати!

А манікюр? Ноготочки ? Гель лак? 

Сам зробитися має, чи як?»

Ти боїшся, що якась там Марічка з роботи

Твої нігті без гелю побачить, і скаже: 

«Який жах. Недоглянута жінка. Біднота. 

Триста гривень на манік собі не відважить»

Тому ти хочеш собі заробити на нігті, 

На сукенку, на сумку, чи щось там іще,

Хоча краще воліла б ходити в лахмітті,

Ніж щодня тій Марічці дивитись в лице.

Адже можна стати акулою бізнесу, 

Яка буде суми гребсти немалі.

Ти «профі», що не буває в мінусі, 

Але не має спокою в душі.

Ти можеш бути бідосею 

І кантуватись від зарплати до зарплати,

Але всередині бути злосною,

Бо хотілося б більше мати.

Бо не вдається ніяк відкладати, 

А як вдається - то небагато.

«А якщо хтось вкраде? Чи відкладення страчу?

О йой і думати про таке страшнувато!»

 

Це дві крайнощі одної палки.

Просто, одні мають більше купюр,

А інші збирають чужі недопалки

І вважають, що щастя, там де гламур.

І ті,і інші бояться:

Перші - втратити свої банкноти, 

А другі, що їм ніколи не вдасться 

Вирватись з бідності, і звільнитись з роботи. 

Прив’язані на короткий ланцюг,

До свого страху втратити все.

І не шукають ту єдину вівцю

Зі сотні, яка загубилася десь.

Та сота овечка - то твоя душа,

Що вічно шукає свободи.

Як їй неспокійно, то отара твоя:

Твоє тіло і розум не дійдуть до згоди.

Та, чи послухаєш ти поетесу,

Яка ноготочків не має, чи бентлі, 

Але живе кожен день з інтересу,

Саме на цій планеті.

Яка радіє яєшні зранку,

І не мріє життя мати інше,

Бо відкинула все

і тупі забаганки,  

Щоби зараз писати вірші. 

8-9/09/21 

Талант

Де б я могла подумати,

Що хтось слухатиме мене,

Не відриваючи погляду,

Моє відео не прогорне.

Адже є стільки поетів

І поетес відомих шалено.

Та, чомусь, серед їхніх сонетів

Ви підписані саме на мене. 

Я завжди мріяла про сцену велику 

І про гори своїх шанувальників,

А ввечері під вікном своїм тихо

Писала вірші поламані:

Про любов підліткову, про біль

Про спогади, страх за майбутнє.

Але мала за іншу ціль -

Писати пісні незабутні,

Не помічаючи своїх віршів.

Вони просто були, як віддушина,

Що не потребувала від мене ні сил,

Ні зайвих старань, щоби себе змусити. 

Спитаєш: «Ну як так не бачити, того що під носом? 

От я талант свій шукаю, і не можу зустріти».

Талант не - знайти. Лиш відчути наосліп.

Його треба  в собі зрозуміти. 

Адже твій розум мільйони відмазок 

Шукає для тебе щодня:

«Та кому треба твою саморобну вазу?

Ти початківець, не професіонал.

Це неприбутково, хто її купить?

Це принесе стабільний дохід?»

Душа наперед не гадає ні думки!

Вона завжди іде проти правил в обхід!

 

І поки ти думаєш, як далі буде,

Чи прогодує тебе твій талант...

Існують збоку шалені люди,

Які не будуть план,

Вони ставлять усе на кін 

І йдуть за поривом душі.

А потім чужі люди заздрять їм,

Їхньому щастю, красі.

Бо хочуть такого ж успіху собі,

Таких цифр на банківській карті 

Та не хочуть нічого віддати взамін.

Хм. 

Так не граються ігри азартні.

За шаленим успіхом, грішми

Лежить пройдений довгий шлях,

Який можуть пройти найсильніші,- 

Тільки ті, яких завжди веде душа.

Інтуїція, внутрішній голос,

Твої чесні душевні бажання

Які дають відповіть: хочу/не хочу!

І ти йдеш за цим, без запитання. 

Саме так здобувається досвід.

А не з сотень прочитаних книг, 

Які для мотивації читала досі

Але толку не дала жодна із них.

Тому, так вже сталось, що одного дня

Я без зайвих на те питань 

За душею своєю пішла,

І тепер без всяких вагань

Можу тобі показати,

Як працюють Всесвітні закони і схеми:

Бо серед всіх поетів, що вміють писати

Ви підписані саме на мене.

21:50 

06/09/21

Листи

Я ловець ваших душ 

По одній причині:

В мені є сотні вад і розпуст,

Що існують в кожній людині.

І кожне слово, яке читаю,

І так нервово кричу тобі, -

Я писала про себе.

я знаю.

Бо всі душі схожі, самі по собі.

Наші душі прості, їм не треба багато:

Тільки свободу би в них не забрати,

І дозволити їм в житті обирати.

Як діти, які не навчились собі відмовляти.

Ці всі вірші про мене 

Абсолютно, чи частково.

Це факт, і разом з тим,- незбагненно,

Що ти в рядках впізнаєш себе невипадково. 

Я розказую вперто 

І виглядаю, іноді, злобно.

Але скажу відверто:

Я говорю це все з любов’ю.

Бо я ловлю себе на своїх пороках

І знаходжу їх примітивними.

Я пишу і вчусь на своїх уроках,

І хочу на краще виправитись.

І так вже вийшло, що одного дня в стрічці

Я попалась тобі, а ти - мені,

Щоб ми разом, сиділи в одній електричці 

І їхали по одній колії.

В нас схожі шляхи і думки,

Але зовсім не одинакові.

В нас різне життя, різні казки,

Ми з різних причин колись плакали.

Але склалось, що в такому етапі

Ми знайшлися: ти і я,

Коли ти не просто слухаєш гарно,

А розумієш і чуєш мої слова.

Я не вірю в випадковості в нашій Вселенній. 

Немає в Бога рук, окрім людських. 

То якось так склалось, що вже через мене 

Твоя душа тобі пише листи.

16:50

07/09/2021

Компроміси

В житті все просто.

Ти, або хочеш і робиш,

Або не хочеш, і йдеш зі собою на компроміси:

Що щось собі купиш, якщо зараз заробиш;

Як схуднеш, - зможеш в старі штани влізти.

 І не приходить людині в голову,

Що якщо їй Всесвіт чогось не дає,

То значить це зовсім не помилково 

І жодної користі не принесе. 

Люди ловлять Бога за бороду,

Хочуть трусити Вселенну:

«Чому хтось помирає з голоду?

А хтось має грошей гору нескінченну?»

Борці справедливості пхаються носом 

В задуми Всесвіту цього.

І не бачать, як все влаштовано просто,

Якщо в жодне не лізти життя, окрім свого.

Коли включити малесенький мозок

І зрозуміти, врешті,

Що в кожного свій шлях душевного росту

І свої життєві мешти.

Замість того, щоб бачити свої плюси 

Людський мозок бачить чого бракує, 

І звик зі всіх сил цей Всесвіт трясти.

А його відповіді ніколи не чує:

«Людино, якщо чогось тобі не вистачає,-

Опусти свої очі, дивися під ніс.

Ти все необхідне давно уже маєш,

А якщо ще не маєш, то недоріс.

В гаманці маєш стільки - скільки маєш енергії,

Щоб ті гроші тебе не вбили.

Маєш стільки речей- скільки нервів,

Щоб ті речі тебе не вдусили».

Адже люди так забувають,

Що все чим вони обзаводяться,

Дуже багато сил споживає

І за всім доглядати приходиться.

А це енергія, і твій особистий час,

Який, як ми знаєм, не повертається.

Але бажання домінувати в речах -

І будь-який час ховається. 

Тому йдеш із душею на компроміси 

Через страх, що чогось не прибавиться.

Прийде старість, і зрозумієш, 

Що життя в компроміси не бавиться. 

Кожному дано по силі його, 

По вірі, і по енергії.

Не намагайся хотіти того,

Чого не стягнеш здоров’ям і нервами.

19:28

06/09/2021

Ось це от все

Неважливо, скільки тобі років.

Неважливо, де народилась,

Скільки в житті пройшла кроків.

Важливо, що зрозуміла.

Чи читала книжки з психології? 

Читала про мотивацію? 

Книжки про фізіологію

Чи про те, як жіночу розвинути грацію? 

Був період, коли я читала 

Про те, яка справжня жінка.

Про те, які якості варто щоб мала?

Які манери, яка поведінка?

Мені вдавалося грати «в кіна»,

Грати в театр і в цирк,

Де хлопці були, як ціль арлекіна,

Що велися, як миші на сир.

Прокачуєш свою «жіночність»,

Яка з народження належить тобі.

Але хтось описав точно-точно,

Якою маєш бути в житті:

Скромна, водночас смілива,

Обов’язково чоловіка і діток мати.

Про них неодмінно багато дбати,

І про кар’єру не забувати.

Маєш знати іноземні дві мови,

За всіх молитися, ставити свічку,

Цікавитись всім: від фізики до історії 

І вберегти своє юне личко.

І от вхопила це все, як медузу,

А вона вислизала з рук.

Зловила все, але тільки не музу

Йшла по інструкціі, що вела в диру.

Адже все це досвід чужий, 

Який не має до тебе відношення.

Він для тебе просто пустий 

Тому результату нема, крім спустошення. 

Але людині притаманно шукати.

Книжки недостатньо всього лиш читати. 

Не досить людей поради питати, 

Якщо на собі не застосувати.

І врешті це все, щоби ти зрозуміла,

Що скільки б за думками чужими не бігла,- 

Твоя душа належить не їм.

Вони знають, як рухатись шляхом своїм. Не твоїм.

Тому, коли вчать, якою тре бути,

Що треба знати, і що здобути

Подумай: реально ці всі атрибути 

Дадуть тобі спокій нарешті відчути? 

От цього от всього завжди буде мало,

Наскільки б кишені не були повні.

Людям миру в душі завжди бракувало 

Бо шукали його не в собі, а  назовні.

07/09/2021 

13:43

Дай мені шанс

Дай мені шанс закохати тебе в свою поезію.

Серед гір розважального контенту,

Який гортаєш в стрічці весь час,-

Мої слова будуть експериментом. 

Бо після тяжкого робочого дня,

Найлегше - відкинутись в  м’якенький диван,

залипати в стендапі, на чужих сторінках, 

Тільки б не думати про свій балаган.

Відволіктись, відпочити 

Від сірих буденних проблем,

Лягти і нічо не робити:

«Не чіпайте мене хоча б день!»

Так вже вийшло, що люди розуміють  мої рядки,

Коли їм дуже погано.

Бо я виловлюю ваші думки, 

Які мені притаманні так само.

До мене часто приходять втомлені душі 

Дуже хороших людей, 

Які хочуть встигати багато і всюди

Але завжди існує якесь «але».

Мої  вірші не скажуть, що тобі робити. 

Я не скажу в чому твоя біда.

Я не скажу, як треба себе полюбити 

І як вилізти з твого дна.

Я скажу більше: ніхто не знає,

Який тобі треба робити вибір. 

Ніхто поняття й  близько не має.

Повір, ці слова правдиві.

Адже всі, хто тобі порадить, чи скаже:

«Живи так. Роби так, і ніяк інакше»-

Дорогу в нікуди тобі покажуть.

І це сказано, мабуть, найм’якше.

Адже мої вірші лише мають владу

Підняти в твоїй душі запитання,

Без жодного примусу, і без поради:

Звідки взялось твоє вигорання?

Послухати душу, нарешті, нарешті!

Не йти до гадалки, що читає з руки

Бо відповідь в собі знайдеться найлегше,

Коли зрозумієш чого хочеш ти.

06/09/21

18:34

Скажи мені, друг

Знаєш, в наш час

Тяжко померти з голоду.

Щоб вбити себе - треба ще постаратись. 

Завжди можна прихисток знайти від холоду,

І за копійки можна тепло одягатись.

Ти скажеш : «Скільки можна про одне і теж?

Всі вже наслухані про душу! Бла, бла, бла!

Завелась і нема її душевним темам меж».

Друг, скажи мені тоді, для чого вся ця гра?

Як тільки не для того, щоб розкрити твій потенціал.

Ти думаєш потенціал - то успіх і кар’єра.

Така вже в 21 столітті є тенденція: 

Успішний той, хто володіє статусом міліонера.

Мільйони дивляться на неймовірний успіх:

Хтось заздрить, хтось кляне, а хтось 

Хоче так само. Назустріч йде спокусі

І робить все, щоб бажане збулось.

Ми бачимо в Дудя на інтерв’ю лиш тих,

Кому якимось чином та й вдалося

Дістатися вершин омріяних і золотих.

За кадром - ти і я, у кого не збулося.

Давай не називатимеш мене похмурою,

Песимістичною, чи депресивною.

Ще роки три тому я була бурею:

Скромною, але дуже активною.

Я вірила в свій успіх приголомшливий.

Я мало спала, і багато працювала.

Я віддавала, хоч була спустошена.

І відчайдушно вірила, що я зростала.

Друг, я не вважаю помилкою те, що сталось:

Депресія, думки про суїцид і психотерапія, 

Якби не це, я б так і не дізналась

Що є в житті щось цікавіше, окрім цілей.

Душа, яка втомилась бігати, як кіт.

Йому махають перед носом м’ясом,

А він з останніх сил стрибає в цей політ

І все одно лишається ні з чим, пухнастий. 

І от йому наскучило, знеміг.

Пішов займатися чимсь кращим, цікавішим.

«Хм, нарешті заспокоївся» - подумав світ, 

І дав йому у миску м’яска більше.

І я, як кіт, боялась залишитися голодною,

Холодною, без даху теплого над головою.

Боялась за душею йти протиприродною,  

Але хотіла залишитися живою.

То, як я можу припинити 

Про наші  душі говорити?

Коли твої уста мовчать, нутро кричить 

І ти не можеш зрозуміти, що болить... 

І замість того, щоб той біль глушити

Я йшла його обняти, притулити

Спитати врешті в себе: «Що не так?»

То що це друг, скажи, як не душа?

То нащо всі ці декорації земні, яких так хочем ?

І боїмося втратити усе, чого надбали.

Це все і так з’являється само собою,

Аби лишень себе не занедбали.

Мабуть, не було би ні радості, ні суму, 

Цікавості, азарту, чи любові,

Якби ми були біомасою, подумай.

Твої думки і відчуття - не випадкові.

Друг, це твоя інтуїція, душа,

Яка не має жодних доказів для тебе.

Її не слухається голова.

Та підкоритись їй - це твоє істинне бажання і потреба.

То ще раз друг мені скажи:

У цьому всьому суть лежить яка, 

Якщо душі свій шлях тут не пройти?

Якщо життя не жити для життя ? 

02/09/21 

23:44