Жалі

Я стільки разів собі клялася,

Що буду писати веселі вірші!

Бог послухав і посміявся,

Бо моя творчість про пошук душі.

Моя творчість ніколи не буде легкою 

В слуханні і сприйнятті,

Бо рядки, які я пишу рукою 

Зрозуміти дано не всім.

Скільки б людина не старалась,

Не корчила з себе щастя на людях,

Як би широко не усміхалась

На всі білосніжні зуби,- 

Є завжди важкі моменти... 

Коли, найбільше тягне до листка,

Щоб там залишити всі сентименти, 

Всі сльози і соплі, і найбільший страх, 

Що всі проблеми в житті

Я не навчусь сприймати, як задачки, 

Які по суті своїй прості,

І не смертельні для недоспівачки.

Я знову тут «душу навиворіт». 

А я й по-іншому вже не вмію

Я видаватися можу прикрою 

Та я, хоча б, правду сію.

Мені хочеться блювати від жалості

Щодо себе, чи інших людей.

Вона збудник душевної старості.

Забирає сили для нових ідей.

Жалість така солодка.

Погладить завжди по голівці.

Вона гірша від дирявого плота.

Вона гірша від тілесного вбивці.

Вона пригріє тобі містечко

Десь на сміттєзвалищі душ,

Де всі жаліються, плачуть сердечно 

І склавши руки, програли гру.

21/08/2021

Диван і мізинець

Я, раптом, збагнула для кого моя поезія.

Я лежала і думала про душі людей

І зрозуміла, що ходжу по лезу я,

Бо моє слово лоскоче й пече.

Ти йдеш по своїй кімнаті

І б’єшся мізинцем об кутик дивана,-  

от вислови з уст летять біснуваті,

бо нога болить ліва, чи права.

І тут, вже діляться люди на два:

Хтось вважає, що варт потерпіти.

«Поболить, перестане,- невелика біда. 

Забудеш і перестанеш кипіти»

Ті люди справді схильні забути

І про біль, і про меблевий кутик.

А потім по колу знову і знову 

Будуть битись об нього ногою.

Інший тип вчинить по-іншому:

Переживе вже якось той біль,

А потім подумає по-мудрішому

І поставить собі за ціль

Придумати щось, аби оминути,

І не стати на ті ж граблі,

Бо дуже болить битися в кутик.

І відсуне диван в інший бік.

Так от, я для тих, хто не упускає

Своїх думок, коли щось болить

Всередині, або зачіпає,

Або глибоко щось щемить.

Адже є хтось, хто не приймає 

До уваги свій дискомфорт:

«Поболить і перестане» - 

Це найгірша зі всіх установ.

Я для тих, хто ловить свої думки:

«Чому я так відчуваю?

Чому я осуджую чужі помилки?

Куди сили свої зливаю?»

Цих питань боїться більшість,

Бо відповідь, часто болюча,

Хоч і правдива. Це - дійсність.

Цікава і, трохи, колюча.

03/08/2021

Барон Мюнхаузен

Я не Барон Мюнхаузен,

Що витягнув себе з болота за волосся. 

Мене, якщо в душі гризе,

Дай Бог, щоб вибратись з депресії вдалося. 

Я от на днях лежала, «гнила» в фільмах 

З апатією, без інтересу до життя. 

Мені питання в голові крутилось:

«Для чого це все роблю я? 

Для чого цей контент, пісні, чи вірші? 

Воно невигідно, неприбутково.

Як буде далі? Краще? Гірше?

Може, мій вибір виявиться помилковим?»

І я зловилася на думці:

В той вік що зараз я, всі метушаться.

Збирають гроші на машини чи квартиру.

А я співаю, пишу в «зйомній комнатушці»

І мої подруги - то, приблизно, стіни чотири.

І от терзаюсь, іноді, дуками:

«Що там завтра? Пора й собі гніздитися. як всі.»

І розумію, що не можу. Не цікаво

Збирати гроші в щось не до душі.

Лінь брати участь в гонці «Хто багатший»,

Хто зможе похвалитись більше між людей.

Хтось обізве мене ледащом, 

А я втомилась працювати, як плебей.

Міняти просто час на гроші

Без зацікавлення, чи інтересу.

Мені не треба суконь найдорожчих.

Мені лиш не згубити музу, і спокусу до прогресу.

Я вкотре запитала: «Кому треба!?

Моя творчість, всі мої вірші?є

І зрозуміла, і вдихнула в повні ребра, 

Бо в першу чергу все це треба лиш мені.

А після мене й людям пригодиться

Про що в рядках радію, чи тривожусь.

Мені ночами вкотре пишеться, не спиться.

Я розумію, що по-іншому не можу. 

 

06/08/2021

Самоаналіз

Скажи, ти реально думаєш,

Що хтось тобі може щось нав’язати ?

Це все-рівно, що владу комусь над собою віддати,

сказати:

«Керуй мною, я ж маріонетка!»

Твоє життя, як суцільна рулетка: 

І знаходяться ті, що тебе ображають,

Що думку свою постійно втирають,

Бо ти не маєш своєї.

А от і мораль поеми цієї: 

Поки любиш ображатись, - 

Будуть ті, хто тебе ображає. 

Тобою керують,

Поки ти дозволяєш.

Маніпулюють,

Поки не зупиняєш.

Тобі щось нав’язують,

Поки ти це ковтаєш.

То при чім тут поезію мою картаєш,

Якщо це ти над життям своїм влади не маєш? 

18/08/2021

Гетто

Віриш, я не знаю, що гірше:

Випробувати всі гріхи на світі,

Перейти часи в житті скажені і не наймудріші,

Чи бути літеплою, ніякою, зате при вищій освіті.

Слухай, я копаюсь в своїй голові,

Ходжу по темних філософських садах.

Будь обережна, бо від моїх віршів

Може поїхати дах.

Щоб керувати людьми 

Люди придумали стереотипи,

І тепер самотужки  треба вийди з пітьми

Що в голови наші проникли.

Ти стоїш на біговій доріжці:

Затримуй подих, старт і постріл.

Вже не важливо, що кричать з трибун всі  інші.

Важливий ти, твій біг, твій простір.

Не конкуренти по життю, чи хтось там кращий.

Важливий вже не статус серед інших бігунів.

Важливо вже не те хто молодший, чи хто старший.

Важливо бігти по СВОЇЙ прямій.

Бігти, вслід не обертаючись.

Бігти, ні на кого не оглядаючись.

Є тільки твоя доріжка і ти.

Ввсе решту - лиш ілюзія твоєї голови:

Проблеми, перепони і страхи-

Це, як твоє особисте гетто,

Яке, ти сама збудувала колись.

І якщо вже казати відверто:

Ніхто тебе не врятує, не зруйнує високих стін.

Ти одна, і діла нікому нема, як ти живеш чи виживаєш,

Ти створюєш події і можливості всі,

Так само, як і сама від себе їх забираєш.

Твій талант нікому не треба,

Якщо перш за все він не потрібен тобі,

Якщо ти горою за нього не станеш

І не будеш іти з ним в маси людські.

І от найгірше - посередність.

Бути ні холодним, ні гарячим,

Не спробувати крайнощі, щоб знайти свою середину,

 ні злетів не зазнавши, ні невдачі.

Боятись все життя зробити щось сміливе,

Бо суспільство зупиняло, іншого вчило.

Найбільший гріх - 

Це йти проти себе. 

Страхам піддавшись, назавжди залишитися безсилою. 

11/08/2021

Алкоголізм

Я знов поділюсь поглядом

Абсолютно суб’єктивним,-

Чому ти п’єш, як проклятий 

І нищиш себе активно.

Посмієшся і скажеш: «Це не про мене! 

Я не п’ю, мені не грозить!»

В кожного свій наркотик в кишені,

І кожен слабість свою ховає десь вглиб.

Ти послухаєш вірш і підставиш своє:

Заїдання, шопоголізм, 

Нервові зриви, невпевненісь в собі або ще

Невдоволення тілом своїм. 

Ти підставиш сюди свій недолік і, може,

Це дасть зрозуміти тобі щось нове, 

Може, думка моя допоможе 

А, може, нічим не зачепить тебе.

Ти п’єш, бо не бачиш причини не пити. 

Ти не знаєш хто ти в житті.

Окрім всіх речей чи сім’ї здобутих 

Я спитаю: хто ти в нутрі? 

Ти шукаєш недоліки в тілі:

Тут підкачати ще попку пора,

Груди, животик, щоб так не висіли...

А без попки й животика ти будеш яка? 

Гірша чи краща в чужих очах?

Сідатимеш літом на жосткі дієти,

зірвешся вночі з шоколадом в руках,

В третій ночі кайфанеш від котлети.

Ти кричиш: «Я ж для здоров’я

Влаштувала собі розгрузочний день!»

Я скажу, що людина морально здорова

Апріорі не їстиме будь-яку хрєнь.

Я скажу, що людина щаслива в душі

Не потребує великих об’ємів їжі

Їй не треба запивати, щоб полешити біль.

Щастя і залежність - несуміжні.

Їдем далі. Розберем:

бажання не залишитись самою,

Вийти заміж так, щоб без проблем.

Не почуватись дівою старою.

Близькість з кимсь - це також втеча

Від самотнього, нереалізованого Я.

Якщо забрати з серця всіх - там порожнеча,

Тому так страшно залишитись сам на сам.

Бо ти не знатимеш чим зайнятись з собою.

З собою скучно, нема кому капати на мозок.

Нема кого ревнувати, чи лити сльози за кимсть рікою,

З собою скучно сам на сам, і ще й непросто. 

З собою наодинці виникає

Надто багато питань тяжких :

Чому я часто в житті страждаю? 

І чому все яскраво в людей чужих? 

Чому хтось багато подорожує? 

Чому я застрягла в якійсь дирі? 

Чому мені грошей постійно бракує,

А хтось без проблем живе на Балі?!

Ці питання надто тяжкі багатьом

Адже легше втекти в алкоголь, сигарети, 

Худіння, депресії, настрій поганий, 

Надмірний шопінг, або дієти.

Це легше, ніж дати собі запитання:

Хто я така, без дітей, без сім’ї,

Без кар’єри, без дому чи людського визнання?...

Хто я сама собі?

Легше шукати недоліки,

Копатись постійно в собі.

Ми по-своєму  всі алкоголіки.

Тільки в кожного свій алкоголь в голові.

Ми підсаджені на голку страждань,

Щоб втекти від найголовніших питань. 

Ми звикли кожен по-своєму страждати,

Бо не маєм причин, щоб цим не займатись.

Нема інтересу до нового життя, 

Який міг би зламати старе життя вщент. 

Просто є маленький вагомий нюанс: 

Наше щастя для нас, чомусь, не аргумент. 

Тому краще сидіти, боятися змін,

Боятись фатальних кроків... 

 

А я далі пишу про душу в тобі,

Яку ти ховаєш під сотнею блоків.

Під сотнею обов’язків, залежностей, справ, 

Ти далі втікаєш від своїх думок,

Які ще ти я тисячі раз прилетять , як спам

І, може, назустріч колись  зробиш їм крок. 

01/08/2021