«Дохла» риба

Мені можна бути непомітною,

Не з тих, що на червоній доріжці «хвостами виляють»,

Бути не вишуканою, не елітною.

Мені можна. Я собі дозволяю.

Мені можна одіти червону сукню,

Коли буде для того настрій.

Хоча, мабуть, я почуватимусь скуто,

Бо не щодня одягаю туфлі шпилясті.

Мені можна приймати рішення,

Які для інших будуть безглуздими.

Врешті, якщо хтось з них тебе засоромить, 

То як їх можна назвати друзями? 

Мені можна не виправдовуватись

За своє простеньке життя,

За те, що не хочу зронити і слова,

Чи за те, що стала якась «не така».

Чи за те, що більше нічого не хочу.

Просто дивитись на світ.

Просто сидіти в своєму пісочку,

Ліпити пасочки, замки пусті.

Коротати свій час, щоб він йшов непомітно.

Засипати без жодних думок,

Бо втомилась думати багато, без фільтру.

Я втомилась. Хіба це не ок?

Я можу побути дохлою рибою,

Що не противиться течії,

Живе життя не сповнене інтригою,

А просто, як спостерігачі.

Дивиться, пливе, живе,

Не шукаючи всесвітнього сенсу,

Чому все іде, як іде.

Без запитань, і без інтересу.

Хм, мені вдалося нарешті спинитись,

А то постійно шукаю, шукаю,

Боячись в чужих очах оступитись.

А тепер можна.

Я собі дозволяю.

12/09/22