Мандрівники

​Можеш видихнути, розслабитись.

Не треба шукати сенсу, тому що його нема.

На перше місце ти звикла ставити 

Пошук місії свого життя. 

І хочеш про це написати!

Але ком в горлі важким тягарем 

Забирає слова, щоб те розказати 

І породжує болісний щем.

Адже скільки б не рвалась собі зрозуміти

Ті кляті секрети життя,

Які не здобула б освіти-

Нема інструкціі, є лиш відчуття. 

Є ті, хто не думає зовсім 

Про закони нашого Всесвіту.

Просто живуть від зими і до осені

Безтурботно, щасливо, ще й весело!

Ті ж, що прагнуть пізнати сенс,- 

Сягають морального дна, 

Бо, поки шукали - в них жив інтерес,

Та, коли осягнули що сенсу нема...

Нема кінцевої  цілі, чи великої місії,

Нема призначення, чи оспіваного покликання... 

Таке у п’єсах, в театрі, але в закуліссі -

Є щоденне життя і реальність задрипана.

Ніхто не має покликання.

І це несе з собою полегшення.

Бо не треба бути великою,

Щоб бути для себе першою.

Місія вдягає на тебе обов’язки:

Роби те і се, і живи тільки так...  

А без місії стає дуже боязно, 

Що ти -ніхто і звуть тебе -ніяк.

Та ми, насправді, всі такі:

Мандрівники без сенсу та імен,

Що все життя думки важкі

Зробили тягарем своїх рамен.

І я не маю на меті,

Перестрибати Шопенгауера у песимізмі. 

Мої слова - лиш нарис моїх відчуттів,

Які не претендують бути істиною.

Та хто ж знав, що доросле життя,

Повне зруйнованих ідеалів,

Розбитих мрій і розчарувань?

Це не входило в наші плани.

А з кожною новою пусткою в душі

Ти вчишся не відчувати, 

Не вірити і не будувати мрій.

Стає важко комусь співчувати.

Врешті, навіть, Шопенгауер вкінці життя 

Насолодився винагородою.

Отже, не так вже й паскудно, коліжанко  моя 

Йти за своєю свободою.

10/01/2023