Помпеї

Може, досить комусь доказувати,

Що ти чогось більшого  варта?

Може, досить виправдовуватись, усміхатись і розказувати,

Що краще стане тільки завтра? 

Може, досить казати

«І на моїй вулиці прийде свято»?

Може, досить це своє прийдешнє свято

Ще невідомо скільки відкладати?

Може, досить виправдовувати чиїсь надії

На твоє життя, освіту, чи любов?

Хто в твоєму житті месія?

На кого молитви складаєш знов? 

Ти прийшла у цей світ одна, 

І одна звідси потім підеш.

Чого сидиш така сумна?

Боїшся, що пропадеш?

Боїшся лишитись в житті сама?

Відштовхнути від себе людей? 

Терпиш, мовчиш і ковтаєш слова...

А потім вибухнеш, як Везувій в Помпеї.

Колись пошлеш все під три чорти,- 

Усе, що боялась зробити.

Це допоможе тобі знайти 

Свою Помпею, попелом вкриту. 

Там буде пусто, нелюдно, і тихо,-

Твоє місто тобі належить.

Хтось вважатиме, що ти - не місто, а лихо,

І від тебе одні пожежі.

Чому потрібні в житті мелодрами?

Чому потрібні в житті трагедії,

Які собі робим своїми ж руками?

А потім тонем, як мураха в солодкому меді. 

Ми тонем в своїх здобутих речах, 

Які заробляли потом і часом,

Щоб видаватись багатшими в чужих очах,

Щоб всі знали, що в нас все класно.

Щоб ніхто не подумав, що щось йде не так.

Щоб позаздрили збоку інші.

Нашим шмоткам, багатстві в речах,

Посаді високій в суспільстві.

Ми хочемо щастя, як десь в кіно:

Багатства, гармонії ззовні.

Твої мрії, бажання - це в душу вікно,

Які здебільшого беззмістовні.

Зовнішня гармонія - це одинична розкіш,

Наслідок любові до себе,

Що в першу чергу не в шмотках і грошах, 

А вірі у своє «его».

22/07/21