Лотерея

​Буває, озираюся в минуле

І думаю: це все така дурня! 

Всі хвилювання так швидко проминули,

А нервам втраченим- то гріш ціна.

Людина з віком, обертаючись назад,

Все думає, що то були дурниці.

Чого було так нервувати невпопад 

І вірити в чужі страхи і небилиці?

Скільки недоспаних ночей я вчилась, хвилювалась, 

На іспити якісь йдучи щоразу.

Здається, двієчники цим не переймались 

І я, відверто кажучи, їм заздрю.

Чого вартують лиш істерики у підлітковий вік,

Коли уперше сильно закохалась.

І скільки змарнувала літ,

Як без взаємності за кимось побивалась.

А як поводилась на найпершій роботі?

Як найвірніший дворовий бродячий пес,

Якого підібрали на болоті 

І роблять тобі послугу, бо ти, як хрест 

І тільки з віком вже приходить розуміння,

Що іспити шкільні - не визначають долю,

Що перше кохання, як тимчасове сп’яніння, 

Яке, зазвичай, залежне і хворе.

А робота - це просто робота.

Де ти не раб і не ноша,

Де вирішуєш чужі турботи за банкноти.

Це взаємообмін твоїх сил на гроші.

Чи це передається ще з колиски, 

Чи з молоком матері оті страхи?

І замість того, щоб викреслювати їх зі списку,-

Щороку добавляється новий.

Здавалося би глянула назад -

Така дурня! 

А зараз теж страждаю маячнею.

На кожен вік - свої випробування й метушня,

А все, що вперше пережите - лотерея. 

 18.06.23 

03:29