Стержень

​Так буває в житті,

Що ти губиш свій стержень.

А, може, й ніколи його в собі не бачила.

Дозволяєш переступати твої межі 

Людям, які для тебе щось значили 

Це Ти наділяєш їх владою

Судити тебе, чи ні. 

Плутаєш їхню брехню із правдою

І десь всередині, десь вгилибині 

Бунтує твоя душа. 

Бо ти хочеш бути різкішою 

І послати якось козла. 

Не старатися бути милішою.

Не старатися бути хорошою.

Але старе виховання 

Вчить тебе бути підошвою,

Бо це твій процес виживання.

Ти так зáвжди колись робила:

Прогиналась під маніпуляторів,

Хавала те,що вони говорили,

Щоб не провокувати диктаторів,

Щоб не нарватись на зайвий конфлікт,

Бо це „найгірше”, що може бути: 

Якщо в тобі розчарується ще один фрік,

Якого, впринципі, варто позбутись.

Хіба не абсурдно? Я далі дивуюсь, 

А все рівно прикушу язик,

Бо надто тривожусь і надто турбуюсь, 

Що подумають, як почують мій крик? 

Якщо побачать мене не тільки милою,

А злою і дуже розлюченою. 

Хіба можна життя усе бути могилою 

І їсти мовчки чужі колючки? 

Ти нічого таки не зробила. 

А потім вже відчуваєш вину 

За те, що сама себе не захистила. 

А могла б. І ти платиш ціну,

Бо за біле пальто 

треба міцно триматись.

Та, як знімеш його,- 

Можна буде дізнатись, 

Що можна робити, як хочеш! 

Можна жити, забравши владу в людей 

Визначати, яка ти (поза очі, чи в очі),

безумовний здобувши собі привілей:

Що ніхто не в праві тебе судити

Чи нав’язати почуття вини

За те, що ти вибрала рабам не коритись

І вийти з ряду бутафорних святих. 

23.07.23

01:58