Скажи мені, друг

Знаєш, в наш час

Тяжко померти з голоду.

Щоб вбити себе - треба ще постаратись. 

Завжди можна прихисток знайти від холоду,

І за копійки можна тепло одягатись.

Ти скажеш : «Скільки можна про одне і теж?

Всі вже наслухані про душу! Бла, бла, бла!

Завелась і нема її душевним темам меж».

Друг, скажи мені тоді, для чого вся ця гра?

Як тільки не для того, щоб розкрити твій потенціал.

Ти думаєш потенціал - то успіх і кар’єра.

Така вже в 21 столітті є тенденція: 

Успішний той, хто володіє статусом міліонера.

Мільйони дивляться на неймовірний успіх:

Хтось заздрить, хтось кляне, а хтось 

Хоче так само. Назустріч йде спокусі

І робить все, щоб бажане збулось.

Ми бачимо в Дудя на інтерв’ю лиш тих,

Кому якимось чином та й вдалося

Дістатися вершин омріяних і золотих.

За кадром - ти і я, у кого не збулося.

Давай не називатимеш мене похмурою,

Песимістичною, чи депресивною.

Ще роки три тому я була бурею:

Скромною, але дуже активною.

Я вірила в свій успіх приголомшливий.

Я мало спала, і багато працювала.

Я віддавала, хоч була спустошена.

І відчайдушно вірила, що я зростала.

Друг, я не вважаю помилкою те, що сталось:

Депресія, думки про суїцид і психотерапія, 

Якби не це, я б так і не дізналась

Що є в житті щось цікавіше, окрім цілей.

Душа, яка втомилась бігати, як кіт.

Йому махають перед носом м’ясом,

А він з останніх сил стрибає в цей політ

І все одно лишається ні з чим, пухнастий. 

І от йому наскучило, знеміг.

Пішов займатися чимсь кращим, цікавішим.

«Хм, нарешті заспокоївся» - подумав світ, 

І дав йому у миску м’яска більше.

І я, як кіт, боялась залишитися голодною,

Холодною, без даху теплого над головою.

Боялась за душею йти протиприродною,  

Але хотіла залишитися живою.

То, як я можу припинити 

Про наші  душі говорити?

Коли твої уста мовчать, нутро кричить 

І ти не можеш зрозуміти, що болить... 

І замість того, щоб той біль глушити

Я йшла його обняти, притулити

Спитати врешті в себе: «Що не так?»

То що це друг, скажи, як не душа?

То нащо всі ці декорації земні, яких так хочем ?

І боїмося втратити усе, чого надбали.

Це все і так з’являється само собою,

Аби лишень себе не занедбали.

Мабуть, не було би ні радості, ні суму, 

Цікавості, азарту, чи любові,

Якби ми були біомасою, подумай.

Твої думки і відчуття - не випадкові.

Друг, це твоя інтуїція, душа,

Яка не має жодних доказів для тебе.

Її не слухається голова.

Та підкоритись їй - це твоє істинне бажання і потреба.

То ще раз друг мені скажи:

У цьому всьому суть лежить яка, 

Якщо душі свій шлях тут не пройти?

Якщо життя не жити для життя ? 

02/09/21 

23:44