"Кочетова Настя"

Маленька сиділа за партою. 
То був її перший клас.
Такі їй видали карти,
Як і кожному з вас.

Вона боялась ходити до дошки
Щоб не отримати погану оцінку.
Хоча, знала вона не трошки,

Та сиділа завжди у затінку.

"От Танічка - молодець!" 
Хвалили зазвичай відмінницю.
Тому маленька  від сьогодні - боєць:
Вона старалась не бути гіршою. 

"Сідай, Артур, два!" -
Для нього то були  вже звичні слова.
Його перед класом за поведінку
Соромили, і ставили погану оцінку.

Ніхто не хотів би бути Артуром.
Всі хотіли бути, як Танічка,
Що від математики до літератури 
Була обізнана і всезнаюча.

Головна героїня застрягла десь між 
Пеклом і раєм у класі:
До Артура легше скотитися ніж
До рівня Тані повзти вверх по трасі.

Ну що ж... Поруч із загальноосвітньою
В розкладі школа музична.
То для маленької мрія всесвітня-
Співати... Але дівчинка не артистична.

"От Світланка чудово рухалась!"
За постановку виступу свого 
Вона компліментів наслухалась.
Для неї то було простіше простого.

Як ви здогадались, дівчинка Настя -
То головна героїня трагікомедії.
І для неї було би справжнім щастям -
Не сфальшивити хоча б на першому куплеті.

На сцені колінки в білих колготках
Трусились, як в песика Тузика.
Про яку артистичність може йти мова?
Їй хоча б не боятись  публіки.

Порівняння були повсюди: 
Хочеш бути як кращі - вчись неустанно.
Двіюшники вулиці підмітати будуть.
Не будь, як вони? Працюй старанно.

По всіх предметах я й працювала: 
Після школи в музичну каталась у будні,
В маршрутці в дорозі я засинала.
Хотіла здобути велике майбутнє.

Пулею летіла з дев’ятого класу:
"Пошвидше б покинути сіру школу".
Я ненавиділа все, що з нею зв’язано,
Втомилась не спати через свою совість.

Таких, як я, ніколи не було помітно. 
Моїх батьків не кликали до директора в школу.
Я до ходила туди, як в клітку 
Скучно, щодня і по колу.

Моя совість забороняла багато років 
Прогулятися мимо шкільних дверей, 
Довше поспати, не зробити уроки,
І отримати двійку в свій клятий потрфель.

Кочетова була справжньою мишею -
Сірою і дуже боязкою,
Почувалась вона незахищеною,
І вважала себе слабкою.

З дитинства була конкуренція за
Брехливе місце під сонцем:
То було місце чужого одобрення,
Де хвалили дівчат і хлопців.

Тих, які були кращими, 
Чемнішими, не ледачими,
Які були попереду всіх.
Ті, що позаду, хотіли до них.

Ніколи не знати, чи було там щастя. 
Все ідеально завжди вигяладало.
Тому і хотіла бути кращою Настя. 
Тому йттак багато завжди працювала.

Тому й забувала завжди за процес,
Тримаючи образ успішних принцес 
В своїй голові. Рівнялась на них
І плакала від не досягнутих вершин золотих.

Ну що ж, малята, приходить казочці кінець.
Вже, може, встигла задовбати,
Та ще скажу до всіх сердець:

Гонку можна виграти або програти,

Можна кращою стати, ніж сотні принцес,
Та лиш на єдине треба зважати -
Чи щастя приносить процес? 

Чи просто звикла не бути гіршою 
І страшно скотитись вниз,
Бо "мусиш бути успішною"- 
Так сказали тобі колись.

Це всього лиш очі людські, 
Що завжди будуть дивитись,
Що завжди шептатимуть в спину тобі,
І завжди будуть судити.

 Якщо ти всередині така ж, як я,-
Я простягну тобі руку, мишка,
І скажу наступні важливі слова:
Заспокійся, нарешті, малишка.

Ти б’єшся за місце під сонцем брехливим,
Щоб довести собі і комусь,
Що ти не гірша, і можеш бути щаслива.
Але ж не щаслива, чомусь.

Ти думаєш, що як Beyonce - ніколи не стати.
"Вона легенда. Всесвітня Зірка".
Тому й не можеш з малого почати,
Бо прівняєшся з кимсь і стає дуже гірко.

Я стараюсь з останніх сил
Пояснити тобі і собі,
Що не дано однакових крил
Двом людям на єдиній Землі.

Немає одинакових шляхів,
Ідентичного досвіду також  немає
Є тільки  серце і порив душі.
Слухайся їх і не прогадаєщ.

30/05/2021

Львів