"Шизофренічка"

Я колись боялась самоти,

Боялась залишитись наодинці.

Хто б міг подумати, що серед пустоти 

Все ж втримаюсь на волосинці? 

Ми здружились: я і моя самота.

І, розваливши світ ілюзій,

Зрозуміла, що я не свята 

І, наразі, краще без друзів. 

Пустота поступово зникає

Приходить багато питань:

Врешті, що я про себе знаю? 

Хто я така, чорт забирай? 

Що я люблю?

Що хотіла б робити? 

Я все ж таки рівна нулю? 

Чи здатна прекрасне творити? 

Я починаю дружити з собою 

Нам, часто, буває весело.

Потім я злюсь і картаюсь виною 

За лінь і  всяку депресію.

Я була зайнята людьми, 

Не було часу думати про себе.

Нарешті, в тиші. Серед пустоти,

Яку всі так бояться. Бачу трохи неба. 

Мабуть, ти пам'ятатимеш мене,

Як поетесу-шизофренічку,

Що намагалась розбиті частинки себе, 

Якось, скласти в єдине личко.

14/05/2021