"Туга..."

Всі стояли і дивилися в труну:

Холодні руки та бліде обличчя, 

Із усмішкою на устах заснув, 

І з довірою пішов у потойбіччя. 

Мій дядько не любив гучних забав,

Не каламутив воду, не кидався в стрес.

Він душу, хімію і біологію вивчав, 

В його очах горів дитячий інтерес. 

Він не нав’язував своєї думки

І завжди на додаток говорив:

«Я віддаю знання, як подарунки, 

А ти собі, що хочеш з тим роби».

Його думки були відверті

Про потойбіччя, і духовний світ.

Здавалось, не боявся зовсім смерті

І з усмішкою на устах він мирно зліг.

Казав: "Всі дивляться в труну.

Ти ж - на два метри вище став свій погляд".

І, зачіпаючи таку тонку струну, 

Вважав, що тіло - це лиш тимчасовий одяг.

Важко біль у серце не впускати. 

Хоч, знаю, добре десь його душі... 

Я лиш один урок для себе змогла взяти:

Зробити те, що можу в цьому дні,

Бо завтра може не настати.

І мрії всі зазлишаться в землі.

02/04/2021