Бутафорія

Я так багато років мовчала,

Ховала мільйони написаних слів,

Перш, ніж сказати, завжди сумнівалась. 

Та хто би там слухати мене захотів ... 

Я пам‘ятаю, як сиділа між людей.

Всі тусувались, дихали кальяном.

Всім весело, а я, як апогей, 

хотілось вийти геть з самообману.

Старалась влізти не в свою тарілку,

В богемну тусу, усміхалась «мило».

Бажань багато, а в душі так мілко, 

Що я сама від себе притомилась.

Я пам'ятаю з ресторану ті рахунки, 

Що перевищували тисячі. 

І квітів стоси, подарунків. 

Я думала - це золоті ключі. 

Хотілось спробувати все, що не давали, 

Забирали, чи забороняли.

Хотілося багатства, насолоди.. 

Якби ж в тих грошах була вся свобода... 

Я пам'ятаю, як сиділа між людей.

Всі бавились у бутафорну святість.

А я й собі хотіла привілей,

І бавилась у безгріховну радість. 

Відкидаючи погане все,

Я була милою і мало не святою. 

Газеткою прикрила гіменце, 

Яке вилазило зсередини рікою. 

Старалась більше! Більше замолити

Усе, що не могла собі простити, 

І відкидала всю людську природу, 

В якій ховалась істинна свобода. 

Я поєдную в собі святе з найгіршим

І не соромлюся земних гріхів.

Я - та людина, що завжди бажає більше 

І не ховається під ліжко від страхів.

Я далі маю звичку промовчати 

В момент, коли я маю, що сказати. 

Однак, я краще встану і піду,

Ніж далі буду слухати якусь біду. 

Століття йдуть, залишаються стереотипи. 

Лиш одиниці з ними не живуть.

За все в житті прийшлося заплатити.

Це досвід коштував так дорого, мабуть. 

03/04/2021

04:45

Львів