"Memento mori"

Одна весна забрала двох
Дорогих моїй сім’ї чоловіків.
Останній подих, остаточний крок 
Ніхто робити точно  не хотів. 

Я небагато знаю про життя,
Мені не стукнуло на днях 80,
Та я багато думаю про смерть. 
Як хочеш, то і ти слухай тепер.  

Запах кадила, високі стелі,
Священики відспівують людину, 
Відлуння голосів, немов в печері,
Моляться, сльозами в домовину. 

У горлі ком, всі в чорному одіті 
Жалоба і печаль, думки скрутні.
Якби лиш немовлята вміли говорити
сказали б : що душа стоїть десь поруч, у куті.

Кажуть, діти бачать душі.
Я думаю, що душі - не сумні. 
Вони вже не ходитимуть по суші.
Тепер їм легше, ніж жилося на Землі.

Ми боїмося смерті, чорних жартів, 
І в забобони віримо, і в гріх
Ми звикли до традицій і стандартів, 
Шукаючи від смерті оберіг.

Є страх померти. А чому? 
Чому земне так важко відпустити? 
Я тихо думаю про це час від часу 
Цей страх нічим не можна перекрити.

Дату народження можна передбачити,
А дата смерті- це для всіх загадка.
Це лиш єдине для людини може значити,
Що кожен день - то як остання шоколадка.

Я згадую людей, живих і мертвих 
І розумію, що найбільш бояться 
Хто не сповна живе, хто бавиться у жертву,
Хто не знайшов себе, і думає що вже й не вдасться. 

Я думаю, а що якби щодня
Свідомо розуміти, може цей останній?
Може б і розвіялась брехня,
Що люди в неї вірять неустанно. 


Може не довелося б будувати «планів Б»
Не довелося б вірити, що чорний день настане,
Перестраховуючись, гнути свій хребет,
В надії, що на старості життя все ж легшим стане.

Вже вдруге за оцю весну 
Я змушена подумати про вічність. 
Не мотивована на гроші, на мету 
І я не можу більше йти,  як більшість. 

Люди бавляться у цілі, у кар’єру
Досягають їх, радіють тиждень- другий, 
І сидячи в великому вольєрі,
Питаються : що з того далі буде? 

Я злюсь на себе. Я така сама.
Мені ніколи не вдавалось заробити
Я часто почуваюся нездарою, дарма, 
Що в інстаграмі вчать, як бізнес запустити.

Я тисячу разів питаюсь : нащо? 
Мені писати оце все, вірші читати 
А потім просто підкоряюсь, як пропаща
Своїй душі, що листку навчилась не мовчати.

В мені нема маркетингу ні краплі
Я - просто руки, просто інструмент, 
Який у світ несе свої каракулі,
Щоб словом комусь помогти в якийсь момент.

Я хочу грошей, як і більшість з вас
Я заздрісна, осудлива скотина 
І тільки моє слово і талант
Допомагає залишатися людиною 

Допомагає вірити ще якось в себе 
Не бігти там, де радо біжать всі
І не боятися, що ночуватиму під небом 
Не маючи ні гривні при душі. 

Я бігла за кордон по свою мрію 
Щоб назбирати грошей на пісні
Багатства, - наче вітер в полі віяв. 
Я бачила той успіх лиш ввісні 

За чим тоді я гналась, і тепер? 
Бо після присмак : наче все даремно
Той хто в погоні жив, а потім вмер-
Нічого не забрав з собою в землю...

...Крім спогадів, і може щось залишив по собі 
В людських серцях, що збережеться довше.
Хоч нерухомо лежачи в гробі, 
Все ж встиг зробити комусь щось хороше. 


Тільки емоції дають відчути - я жива
Ти бачиш, кожен день згорають зорі?
Завтра не всі відкриють очі вдосвіта 
Мементо морі. Завжди мементо морі.

17/05/2021