"Травень"

Травень. Жарко. 

Я чекала літа

Важкий рюкзак тягла до школи. 

Ех, та важка освіта. 

На останній парті можна було "заникатись"

Мені подобалось сидіти, малювати в зошиті.

Ніщо не передбачало стресів чи біди:

Контрольні всі написані, оцінки оголошені.

Вже байдуже, бо пізно виправляти помилки. 

Мені подобалось чекати літа,

Голодною зі школи йти додому, 

І абсолютно не розуміти,

Що чекатиме мене 7 літ потому. 

Мені подобалось писати вірші 

Про найстражденнішу любов на світі.

Займатись всім підряд, і що найгірше:

Не братись за найголовніше. 

Мені так душу гріє спогад:

Мій піджак вишневий, шитий, як на хлопця. 

У формі було жарко. 

Тільки погляд

В вікно: ставало легше від весни і сонця. 

Всі рахували хвилини останнього уроку.

Дзвінок. Свобода. Пережитий день.

Хіба я знала, що після 9-го шкільного року.

Я житиму усе життя, як головну мігрень?

Хіба я знала, що за партою навчусь

Бути найсірішою на світі мишею.

Чемною і чесною... ой Боже. Де женусь? 

Щоб чути всіх, крім себе? Бути тишею? 

Раніше мріяла творити шум,

Ловити кайф від сміху і розваг 

Щоб я була, як змінний струм.

Однак, упорядкована і впевнена в словах. 

Та це всього лиш мрії. 

Я вже й забула, як сміятись

Від ідей, що всі земні стихії 

Моїм рукам дитячим будуть підкорятись.

Вітер, хмари, і вода

Будуть слухатись мене, 

Моїх велінь і побажань...

Ех...дорослий жоден  не збагне. 

Ну де мені знайти ту радість 

Безтурботність дій, думок?

Я потопаю в маскараді своїх же масок.

Жми курок. 

Не зупиняйся вже, Всевишній. 

Мені всього лиш 23,

А я не знаю нащо жити 

І, як я маю далі йти.

Добий мене! Ці довгі ночі...

І вічні докори сумління, 

Що мало роблю, неохоче. 

Ті мої вічні скавуління.

Від себе ж гидко! Скільки можна

Жалітись вічно на життя,

Що несмілива, неспроможна 

Зробити й крок у відчуття? 

Колись це станеться я знаю. 

Сподіваюся, без болі.

Зробити крок сама наважусь, 

А не під гострим дулом долі.

06/05/2021