"Сповідь"

Це було у вісімнадцятому році.

Мене занесло в лігвище Карпат... 

Тепер в моєму творчому потоці

Для мене спогад цей, як експонат.

За межами цивілізації і міста 

зайшла до церкви, аби помолитись.

Як завжди, я шукала змісту, 

Й печаль свою кудись хотіла злити.

Мені потрібна була сповідь...

І, підійшовши ближче до отця,

Хотілось плакати, в очах стояла повінь: 

ніяк себе знайти я не могла.

«Отець, я не знаходжу собі місця

Серед людей, професій і робіт,

ще й час від часу мені сниться, 

як я співаю на весь світ»

Він, як і всі отці, уважно слухав 

І я чекала на його вердикт,

тож максимально нагостривши вуха,

жадала шмат духовної їди.

«А, знаєш, музика - твоє первинне,

Це те, до чого кличе Бог.

Це твоя суть, моя дитино. 

Не програвай її, не бався в торг. 

Метушишся, бо всередині талант

Геть витісняє усе решта.

То може не стрибай в капкан? 

Ноги не пхай не в свої мешти... »

Саме зараз пригадались ці слова,

Бо лиш тепер вони набули сили.

Зерно не проросте без сіяча.

Талант живий, якщо не схоронили.

28/03/2021